ГЕОПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ УКРАЇНСЬКИХ КОНСЕРВАТИВНИХ ДІЯЧІВ XX СТОЛІТТЯ

Необхідність відновлення української держави та об'єднання в її складі етнічних українських територій була визначена в програмі Революційної української партії "Самостійна Україна", що була надрукована в Харкові в 1900 році. Автором даної праці, що стала ідейно-теоретичною основою українського національно-визвольного руху, був видатний громадський та політичний діяч Микола Міхновський. Микола Міхновський важливою особливістю міжнародних відносин визначав реалізацію кожною нацією природного права на державну незалежність. Прагнення українців до державної незалежності визначалося гаслом: "Одна, єдина, нероздільна, вільна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі". Було чітко означено Україну як геополітичну реальність, межі якої співпадали з природними кордонами українських етнічних територій. Основою державного відродження України визначено органічні зв'язки українців з оточуючим природним середовищем, з рідною українською землею, що постійно додавала їм сил та життєвої енергії, сприяла відновленню боротьби українців за здійснення "великого ідеалу", утвердження Української Держави в її етнічних та природних межах.

Матеріальні та духовні передумови утворення та утвердження Української Держави були визначені суспільно-політичними дослідженнями українського філософа, публіциста Дмитра Донцова.

У праці "Історія розвитку української державної ідеї" Дмитро Донцов зазначав, що українська державна ідея є можлива для реалізації, умови для цього полягають у "зовнішній природі (величина території, кордони, плодючість грунту, розташування комунікаційних шляхів)", як і в самім народі (його чисельність, спільна мова, історія, культура, державний інстинкт)". На думку Д. Донцова "українська державна ідея стала в XX столітті міжнародним питанням, розв'язання якого означить наперед долю Європи, від розв'язання цього питання залежить політична рівновага не лише Сходу, але й цілої Європи".

Визначення історичної місії України було основною темою історіософських праць політичного та громадського діяча В'ячеслава Липинського "Листи до братів-хліборобів", "Україна на переломі", "Про монархізм український та французький" та інших. В. Липинський вважав, що історична місія України полягає в поєднанні та реалізації різних соціальних та культурних цінностей, тобто в поєднанні українських національних традицій із загальнолюдськими цінностями через сприйняття ідеї "територіального українського патріотизму". Українська державницька Ідеологія, на його погляд, повинна базуватися на давніх народних традиціях, на історичному досвіді козацько-гетьманської доби й високої етнічної культури хліборобських верств населення як основи усієї нації. Ідеалом соборної української держави в складі якої повинні бути об'єднання всі українські етнічні території, для Липинського була гетьманська спадкова монархія при опорі "сильних консервативних сил нації, які представляють традицію, закон, порядок, дисципліну". В'ячеслав Липинський основним елементом буття нації вважав територію ("землю"), а головним будівником держави -"хліборобську верству", що має високий рівень національно-державної свідмості, та поєднує матеріальні ознаки території (географічне положення, сировинні ресурси) з національною ідеєю.

Визначним представником української політичної думки ХІХ-ХХ ст. був історик, політолог Іван Лисяк-Рудницький. Основними темами його досліджень були становлення українських державницьких традицій, історична місія та геополітична роль України в світі, ментальні та культурні особливості української нації, ЇЇ контакти та взаємозв'язки з іншими націями.

Концептуально важливими є статті Івана Лисяк-Рудницького "Україна між Сходом і Заходом", "Роль України в новітній історії". Важливою умовою творення та розвитку нації Іван Лисяк-Рудницький вважав "національний характер", сукупність властивих предствникам нації біологічних, фізичних, психологічних рис. "Національний характер" впливає на формування національної свідомої культурницької та державницької еліти, що повинна об'єднувати націю та реалізовувати її історичну місію. Якщо ж еліта нації знищується іноземними загарбниками чи піддається культурній та політичній асиміляції, то тільки народна культура здатна відновити провідну суспільну державницьку верству.

Важливою умовою існування української нації та творення української нації Іван Лисяк-Рудницький вважав здатність української етнічної нації незважаючи на соціальне, національне та релігійне пригноблення іншими націями, зокрема росіянами та поляками, стверджувати себе та виборювати право на життя. Основою творення української нації як етнічної Іван Лисяк-Рудницький вважав селянську "хліборобську верству", що протягом багатовікового перебуванння України під чужоземним пануванням зберігала рідну мову, звичаї, обряди, традиції родинного та громадського життя.

Наукове вивчення геополітичної спадщини українських громадських та політичних діячів XX ст. створює необхідну передумову для обгрунтування та утвердження українознавства як ідеології державного розвитку України.

(Інформаційний Бюлетень Правління СУМ, № 3(10) жовтень 2002)