ХУДОЖЕСТВЕННАЯ ГАЛЕРЕЯ
АВАНГАРДА И ТРАДИЦИИ
GALL'ART

Делія Стейнберг Гусман

МИСТЕЦТВО І ХУДОЖНИК

Між поняттями «мистецтво» та «художник» для нас існує такий самий зв'язок, що і між поняттями «ідеал» та «ідеаліст», «правосуддя» та «юрист», «наука» та «вчений» і т.п. Ідеал є таким завдяки ідеалістам та всупереч їм, і продовжує залишатися ідеалом, навіть якщо немає людей, які могли б жити ним і втілювати його. Справжні ідеалісти допомагають йому знаходити силу, слабкі принижують його, але ідеал — це незмінний архетип, який завжди є метою для тих, хто здатний перебороти власну темряву і незнання навколишнього світу.

Мистецтво — вираження краси та відображення прекрасного — вже саме по собі є реальністю, хоча жоден художник на світі не зміг би вловити цю реальність і виразити у формі.

Художник — це той, хто здатний досягти висот мистецтва, не називаючи мистецтвом будь-яку діяльність, будь-яке творення.

Мистецтво з давніх часів є предметом різноманітних тлумачень, які виявляються тим більше суб'єктивними, чим більше об'єктивними намагаються бути його інтерпретатори. Велика частина авторів визначають мистецтво за допомогою двох характеристик: творчість та безпристрасність. Під творчістю вони розуміють здатність створювати нові речі, а під безпристрасністю — «мистецтво заради мистецтва», вільне від будь-яких інтересів та зв'язків. Але хіба можна говорити про створення чогось зовсім нового? І хіба можна уявити собі мистецтво абсолютно вільне, яке не має ані причин, ані наслідків? Це приводить нас до нового питання: яке ж призначення мистецтва? І знову ми зустрічаємося з різними варіантами відповіді, які як і раніше не можуть нас задовольнити: мистецтво — це наслідування (міметизм), форма сприйняття або вираження, спогад, формула моральної досконалості... А навколо цього будуються нові припущення, все більше та більше спірні.

На нашу думку, хаос в ідеях, який панує тепер, зв'язаний з мінливим розумінням принципів, засобів та цілей мистецтва. Він народжується з потреби — яка вже перетворюється в нав'язливу ідею — задовольнити всіх, не визнаючи нічию правоту, не сприймати те, що було в минулому, і не думати про те, що відбудеться в майбутньому, з потреби існувати тільки в сьогоденні, яке повинно бути динамічним та цікавим, але при цьому не обов'язково спирається на досвід та пережите, на більш глибокі знання.

Все те, що художник хоче виразити, філософ хоче пояснити, навіть ризикуючи знайти не істину, а лише її тінь. Але не всяке вираження чи пояснення може називатися Мистецтвом або Філософією.

МИСТЕЦТВО

Спробуємо розвити деякі з припущень, які стосуються мистецтва. Мистецтво — це творчість, але не в звичному для нас значенні цього слова, а в аспекті інтуїції-уяви: людина сприймає Архетипи, справжні Ідеї, і відтворює предмети та явища життя за допомогою систем гармонії Всесвіту.

Мистецтво — це наслідування, імітація або живої природи, або тих Ідей, які не проявляються у нашому світі, але можуть бути сприйняті інтуїцією. Це наслідування аж ніяк не зменшує цінності мистецтва, а навпаки, збільшує її, і збільшує настільки, наскільки воно наближається до Архетипів які імітує. Через наслідування відбувається знаходження певного досвіду Дійсності.

Мистецтво — це спогад, тому що душа, згідно з Платоном, зберігає пам'ять про своє божественне походження. Спогади ці, хоча і нечіткі та невизначені, все ж достатньо сильні, щоб давати імпульс кращій частині нас самих, наших уявлень та дій.

Мистецтво — це вираження, але воно не може бути вираженням якогось безладного відчуття, імпульсу, почуття; воно не може бути шляхом втечі від життя, засобом вихлюпування, (випліскування) душевних станів уявного художника. Скоріше, воно повинно виражати (відтворювати) найкраще в людині і найкраще, що людина може знайти у Всесвіті, частиною якого вона є. Відчуття, почуття, ідеї, інтуїції повинні бути витонченими і свідомими, щоб стати сходами, по яких з кожним кроком можна все вище підніматися до розуміння великих таємниць душі та світу. Дисгармонія, беззмістовність, відраза і жах не являються Архетипами, це результати відсутності Архетипів, і ті форми, в яких вони виражаються, не можна назвати мистецтвом, а їх творця — художником.

Мистецтво — це катарсис; автори, подібні Гегелю, не люблять визначати кінцеву ціль мистецтва як моральну досконалість, однак цю досконалість можна було б визначити як невід'ємну і природну властивість мистецтва. Ще прадавні греки бачили тут невичерпне джерело очищення, справжню причину зіткнення людини та архетипальних Ідей. Це зіткнення звільняє душу від шлаків і дарує вічну молодість, воно підсилює уяву і підтримує її, роблячи такою, що не спить, постійно активною, постійно шукаючою чогось більш високого. Мистецтво — це розвиток, якщо воно не задовольняється копіюванням повсякденного, а прагне до співзвуччя з універсальними законами. В протилежність тим, хто разом з Гегелем приписує авторство творіння художникові, а не природі, ми виділяємо основоположні напучення із «Голосу Безмовності», збірки прадавніх тібетських текстів, складеної О.П. Блаватською в ХIХ столітті:

«Допомагай природі і працюй разом з нею, і тоді природа визнає в тобі одного зі своїх творців і стане покірною тобі. І широко відкриє перед тобою вхід у свої сокровенні надра... Вона розкриває свої скарби тільки духовним очам, які ніколи не стуляються...»

ХУДОЖНИК

Що стосується художника, давайте спочатку вкажемо на деякі його характеристики, але не будемо зупинятися на догматичних визначеннях, які обмежують творчу натуру. Художник — це той, хто народжує на світ твір мистецтва за допомогою своєї уяви. Для цього необхідні:

— активний розум, здібний уловлювати і відтворювати ідеї, трансформувати їх в естетичні образи;

— дисциплінована та творча уява, абсолютно вільна від плутанини, яку вносить фантазія, але, навпаки, пов?язана з інтуїцією;

— натхнення, або інтуїція здібність, уяви. Багато говорять про те, що натхнення приходить із зовні, але мало — про те, що його визиває.

Але натхнення — це зв'язок зі світом Ідей, якого здатна досягти саме сильна і діяльна уява людини.

Талант та геній — поняття не абсолютно ідентичні, але вони необхідні одне одному і одне одного доповнюють. Талант має відношення до особистої здібності вираження і творчої роботи. Геній має відношення до натхнення. «Талант без генія — не більше ніж вправність».

Художник повинен бути справжнім священнослужбовцем, тлумачем природи, чуйним посередником між досконалим Ідеалом та людьми. Його призначення в тому, щоб пробуджувати душу глядачів, а не лише викликати їх замилування.

ЕСТЕТИКА І ЕТИКА

Виділяючи здатність мистецтва і художника до перетворення, ми починаємо інакше оцінювати інший аспект питання, внутрішньо з ним пов`язаний: це естетика у зіставленні з етикою.

Ми казали, що мистецтво виконує очисну функцію, функцію моральної трансформації: тут естетика породжує етику — в той час, як етика поглиблює і оживляє розуміння Краси.

Етичні уявлення невід`ємні від естетичних, коли мистецтво істинне і вміщує у собі справжнє послання. Мова не йде про етику зовнішню та минущу, як мода, що торкає той чи інший народ; це сукупність незмінних цінностей, які зачіпають душу всіх людей у всі часи. Все, чим є художник, якимось чином відображається у його виробі. Хоча інтуїція діє як посередник та черпає безпосередно із джерела натхнення, «людська» особистість творця буде частково впливати на форми, в яких його інтуїція виражається. Коли характер художника брутальний, його мистецтво — якщо його можна так назвати — також буде брутальним та незграбним, хоча люди цієї ж епохи, проникнуті тими самими ідеями, можуть цього не помічати. Тут закладений секрет метафізичного, втіленого в фізичному: етика та естетика відображаються в мистецтві при посередництві художника. З цими ідеями співзвучні роздуми тих, хто присвятив мистецтву прекрасні слова, які, не вичерпуючи теми, підтверджують те, що ми хотіли підкреслити.

«Мистецтво відображає реальне та вічне, а не тимчасове та ілюзорне»(Джинараджаса).

«Мистецтво — це душа, відділена від факту» (Карлайл).

Мистецтво, як вже говорилося, не обмежується свідомістю, яка знає факти, але вимагає інтуїтивної дії, щоб досягти «душі фактів». Отже, мистецтво через кожну зі своїх областей приводить нас до вічної суті речей.

Про це говорив Шилер: мистецтво — це «те, що повертає людину до її загубленого надбання». Це «найсильніший імпульс людського життя» — так сказав Вагнер, який мріяв про Загальне мистецтво, що об'єднувало б і магію, і науку, яке служило б для трансформації та відродження людини; Вагнер, котрий з інтуїтивною силою та колосальним натхненням створював своє «Credo», звівши мистецтво в ранг релігії, метафізичної етики та естетики. Його словами ми і завершимо цю статтю.

«Вірую в Бога-Отця, в Моцарта та Бетховена, в їх учнів та апостолів. Вірую в Святого Духа і правду Мистецтва, єдиного та неподільного. Вірую, що Мистецтво з'являється від Бога і живе у серцях всіх людей, осяяних Небом. Вірую, що той, хто один раз покуштував його піднесеної насолоди, звернеться до нього і надалі ніколи йому не зрадить. Вірую, що всі можуть досягти щастя за допомогою його. Вірую, що на Страшному суді будуть піддані сорому всі ті, хто на цій землі мав нахабність торгувати цим благородним мистецтвом та заплямувати його ницістю серця та грубою чуттєвістю. Вірую, що вірні учні його перебуватимуть у славі в божественній сутності, променистій, сяючій блиском всіх сонець, серед найпрекрасніших пахощів і співзвучностей, і що вони з'єднаються навіки у божественному джерелі усієї гармонії. Дай мені, Боже, бути відміченим цією благодаттю! Амінь!»

("Новий Акрополь" в Україні)



 

GALL'ART
Авторский проект Ивана Пелыпышака
та Олега Гуцуляка
2004