МИСТЕЦЬКА ГАЛЕРЕЯ
АВАНГАРДУ І ТРАДИЦІЇ
GALL'ART

Олена Мащенко

КОРОЛЬ БЕЗ КОРОЛІВСТВА

«Людина, що вбила дракона, сама стає драконом»
Г.Маркес. «Осінь патріарха»

Історія, як відомо, — пані вередлива, і що далі час відносить нас від описуваних подій, то більша ймовірність їх об’єктивного аналізу. Саме тому наш тижневик намагається адекватно висвітлювати події Другої світової війни з погляду всіх її учасників, нехтуючи кліше та штампами радянської історіографії. В ознаменування 55-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні президент Росії Володимир Путін урочисто відкрив у Кремлі меморіальну дошку, на якій золотими літерами викарбовані імена шістнадцяти кавалерів ордена «Перемога». Розташовано їх у суворому порядку: з лівого боку дошки імена двічі кавалерів цього ордена — О.Василевського, Г.Жукова, Й.Сталіна. З правого — також за абеткою — ще вісім імен видатних радянських воєначальників: О.Антонова, Л.Говорова, І.Конєва, Р.Малиновського, К.Мерецкова, К.Рокоссовського, С.Тимошенка й Ф.Толбухіна. У нижньому секторі — п’ять іноземних імен, розташованих уже не за абеткою, а, певне, з політичних міркувань. Слідом за верховним головнокомандуючим Об’єднаними союзними військами в Європі генералом Д.Ейзенхауером іде британський фельдмаршал Б.Монтгомері, маршал Й.Броз Тіто, генерал М.Роля-Жимерський, а замикає список румунський король Міхай I. Маловідомим є той факт, що він, єдиний з усіх кавалерів ордена «Перемога», разом з нами вступив до ХХI століття й досі живий.

(ДОВІДКА «ДТ»: Міхай I походить із династії Гогенцоллернів-Зігмаріненів. Був королем у 1927—1930 рр. (правила Регентська рада) і в 1940—1947 рр. У 1930—1940 рр. — кронпринц і великий воєвода. Під час другого терміну правління був у опозиції до режиму Й.Антонеску. Після зречення престолу перебуває в еміграції у Швейцарії.)

Маско, відкрийся!

Восени нинішнього року румунські роялісти готуються врочисто відзначити 80-річний ювілей свого монарха. Нездоровий інтерес підігрів сенсаційний успіх на парламентських виборах у Болгарії Сімеона II, що засвідчив: «старих монархів» рано скидати з рахунків. На щастя, інформаційний вакуум, який завжди існував навколо таких фігур, починає потрохи зникати. Отже, що ж це за така загадкова персона — король Міхай I?

Народився 25 жовтня 1921 року в розташованому в Південних Карпатах невеличкому курортному містечку Синая, яке з другої половини ХІХ століття було літньою резиденцією румунських королів. Міхай був сином наслідного принца Кароля та грецької принцеси Єлени. Проте, за офіційним формулюванням, через недотримання «морально-етичних норм великокнязівських обрядів» король Фердинанд у січні 1926 року позбавив Кароля права на престол. Тож по смерті Фердинанда 1927 року королем Румунії був проголошений шестирічний Міхай, при якому, за усталеною традицією, була створена Регентська рада. Хлопчик правив лише три роки, оскільки парламент вирішив, що вирок його батькові був занадто суворим, і корона перейшла до Кароля. Після розлучення батьків Міхай певний час жив із мамою, а грецький королівський дім підтримував тісні контакти з британським. Тож Міхай, двоюрідний брат принца Філіпа, майбутнього чоловіка королеви Єлизавети, виховувався в англосаксонському дусі.

 

Міхай і Антонеску

 

…Часи для становлення особистості монарха випали досить складні, навіть драматичні. 26 червня 1940 року Радянський Союз пред’явив Румунії ультиматум із вимогою передати Країні Рад Бессарабію та Північну Буковину. Через два дні, як писали наші радянські підручники з історії, «питання було мирно вирішене». А вже в серпні фашистські Німеччина, Італія і Угорщина «запропонували» Румунії так званий «Віденський арбітраж», відповідно до якого Північна Трансільванія перейшла до хортистської Угорщини. Країна виявилася розколотою на частини. Цією кризовою ситуацією скористався генерал Йон Антонеску, жорстко зажадавши від Кароля II підписати акт зречення на користь сина Міхая та змусивши короля залишити країну. Таким чином, у вересні 1940 року 19-річного Міхая вдруге проголошено королем Румунії.

Найімовірніше, молодий король не був готовий до нелегкої місії, адже його батько, що досить бурхливо царював, цілком усвідомлював хиткість свого становища на троні й намагався тримати спадкоємця подалі від державних справ. Кароль не прагнув дати синові пристойну освіту, обмежував його в коштах. Міхай, до того ж, мав невеличкий дефект мови, який тільки збільшував його приниження й комплекси. Після вступу на престол ситуація дещо поліпшилася, адже роль монарха залишалася чисто декоративною. Антонеску відразу сказав Міхаю: «Ви зберегли корону не тому, що це потрібно мені, а тому, що селяни хочуть, аби в них був король!» З Міхаєм ніхто не радився навіть з приводу вступу Румунії у війну проти Радянського Союзу.

Як затятий прихильник військового союзу з фашистською Німеччиною Антонеску скасував конституцію, запровадив цензуру, сам собі надав право видавати укази, ставши, таким чином, класичним диктатором. Міхай, за словами істориків, був лише ширмою для військово-фашистської диктатури.

22 червня 1941 року Румунія, виставивши 30 дивізій і бригад, разом з Німеччиною вступила у війну проти СРСР і під командуванням Антонеску продовжувала вести її понад три роки, причому румунські війська «відзначились» у боях під Одесою, у Криму, на Кубані, на Північному Кавказі й під Сталінградом. Три чверті необхідної йому нафти вермахт отримував із Румунії.

…Проте повернімося до короля. 8 листопада 1941 року в центрі Тріумфальної арки в Бухаресті Міхай стояв поруч із німецьким фельдмаршалом Кейтелем, приймаючи парад румунських військ із нагоди успішного завершення боїв. Після цього його запросили разом із королевою-матір’ю до Берліна на зустріч із Гітлером. Оскільки династія Міхая належала до Гогенцоллернів, німці не надали їм перекладача, і даремно. Вихований в англо-саксонському дусі Міхай мало що зрозумів із промови фюрера, — правда, йому допомагала матір, яка досконало володіла німецькою. Зате від візиту до дуче Муссоліні в Міхая залишилися найприємніші спогади.

Формально вважаючись головнокомандуючим збройними силами Румунії, Міхай часто виконував інспекційні поїздки окупованими територіями Радянського Союзу. Він був у Придністров’ї, Одесі, Криму, а на початку серпня 1941-го прибув до Маріуполя у штаб 3-ї Румунської армії, яка разом із 6-ю армією Паулюса вела бої на підступах до Сталінграда. Саме тоді нашою Ставкою був створений Сталінградський фронт, і через півроку найбільша битва Другої світової війни завершилася повним розгромом німецько-румунських військ. Румуни почали гарячково зондувати грунт для підписання сепаратного миру з Заходом. Переговори вели в Анкарі та Стокгольмі, а у квітні 1944 року, коли Червона Армія підійшла до кордонів Румунії, румунському представникові в Каїрі передали радянські умови перемир’я. Їх відхилили, адже на території цієї країни було 30 гітлерівських дивізій, об’єднаних в угруповання «Південна Україна». 20 серпня 1944 року Червона Армія почала широкомасштабний наступ проти німецько-румунських військ, і під кінець третього дня війська 2-го та 3-го українських фронтів з’єдналися на переправі через Прут. Яссько-Кишинівська операція ввійшла в історію світових воєн. І коли катастрофа на фронті стала очевидною, у Бухаресті було здійснено державний переворот.

 

«У політиці немає переможців...»

 

«...є тільки переможені» — ці слова покійного поляка Е.Герека ввійдуть в історію, хоча його самого скоріше за все забудуть. 23 серпня 1944 р. Міхай викликав Антонеску на аудієнцію в «жовтий салон» бухарестського палацу. Розмова тривала недовго: король зажадав негайного перемир’я з СРСР, а маршал вважав, що спочатку необхідно затримати Червону Армію на лінії Фокшані—Немолоаса—Галац, аби вторгувати більш вигідні умови перемир’я. Крім того, Антонеску наполягав на необхідності повідомити Гітлера за 15 днів про вихід Румунії з війни. «Пане маршале, ми обидва відповідатимемо перед Богом й історією!» — із цими словами Міхай покинув «жовтий салон», куди відразу ввійшов майор Антон Думітреску з трьома сержантами. «Ім’ям короля, вас заарештовано!» 1946 року Антонеску стратили за вироком румунського народного трибуналу. За компанію з ним заарештували військового міністра, міністра внутрішніх справ, інспектора жандармерії та префекта столичної поліції. Через кілька годин на радіо повідомили про створення уряду на чолі з генералом Санатеску, про розрив дипломатичних відносин із Німеччиною та припинення воєнних дій проти країн антигітлерівської коаліції. Що ж, як кажуть англійці, краще пізно, ніж ніколи.

Саме за це Міхая через 11 місяців нагородили орденом «Перемога», а Сталін навіть подарував йому літака. Підстави для нагородження сьогодні видаються більш ніж сумнівними. Судіть самі: до осені 1944 року поразка Німеччини стала очевидною. У той час Червона Армія визволяла Польщу, було відкрито Другий фронт, Італія оголосила війну Німеччині, Париж було визволено, й у Словаччині почалося повстання. Російські історики сьогодні схильні розцінювати нагородження Міхая такою високою нагородою винятково як курйоз.

Переговори генерала Санатеску з радянським командуванням закінчилися підписанням 12 вересня 1944 року Угоди про перемир’я, що зафіксувала статус Румунії як колишнього союзника гітлерівської Німеччини. У документі відзначалося, що Румунія визнає факт своєї поразки у війні та бере на себе зобов’язання відшкодувати СРСР усі втрати. Важливим пунктом Угоди було зобов’язання Румунії вести війну на боці союзних країн проти Німеччини й Угорщини. Протягом дев’яти місяців румуни воювали в Трансільванії, на території Угорщини, Чехословаччини й Австрії. Проте «велика трійка» так і не визнала за Румунією статусу учасника антигітлерівської коаліції, відмовивши їй у цьому на Паризькій мирній конференції 1946 року.

Дуже скоро Міхай переконався, що його сподівання на підтримку англійців і американців не виправдалися. У мемуарах Черчілля знаходимо його пропозицію передати Румунію до радянської зони впливу, а Грецію — до британської. Доля короля, як і всієї країни, була вирішена. 6 березня 1945 року до влади прийшов уряд Петру Грози. На знак протесту Міхай розпочав «королівський страйк», відмовившись підписувати декрети цього кабінету, але Великобританія і США не підтримали його.

У листопаді 1947 року Міхай виїхав до Лондона для участі в церемонії одруження наступниці британського престолу Єлизавети з Ф.Маунтбеттеном і там спробував «прозондувати грунт»: повертатися йому чи ні. Черчілль відповів: «Місце короля — на троні!» Уже на вокзалі в Сінаї у короля виникли підозри — не було почесної варти. Саме тоді ішли приготування до його шлюбу із Анною Бурбон-Пармською, для якого була необхідна згода уряду. 30 грудня Міхая запросили в Бухарест «для обговорення важливої проблеми». Він був упевнений, що йтиметься про майбутнє весілля, але Петру Гроза відверто зажадав від короля зречення престолу. Того ж дня був підписаний акт про зречення, у якому вказувалося, що «монархічний лад не відповідає сучасним умовам державного життя в Румунії та є серйозною перешкодою на шляху її розвитку».

Згодом Міхай стверджував, нібито підписав документ під тиском шантажу, оскільки влада загрожувала криваво розправитися з промонархічними маніфестаціями, які відбувалися тими днями. «Моє зречення престолу було незаконним, — згадував Міхай. — Акт я підписав під загрозою фізичної розправи. У Петру Грози в кишені був пістолет. Охорону заарештували, а навколо палацу зайняла позиції артилерія». Увечері 3 січня 1948 р. уже колишній король виїхав з Румунії, а у травні рішенням Ради міністрів екс-короля та членів королівської родини позбавили румунського громадянства.

 

Королі й капуста

 

За опублікованим тоді ж інвентарним списком, монархія володіла в Румунії 4 млн. акцій найважливіших промислових підприємств і фінансово-кредитних установ, а також акціями іноземних фірм на 70 млн. лей. Королівські маєтки загальною площею 152 гектари знаходились у 18 повітах країни. 1947 року в Національному банку Румунії перебувало на збереженні 15 кілограмів золота в ювілейних монетах і медалях, які належали Міхаю, а загальна вартість його коштовностей становила близько 34 млн. лей. У розпорядженні королівської родини було 158 замків, палаців і будинків із 2067 кімнатами, 5 промислових підприємств, ескадрилья літаків, яхти й великий автопарк.

За словами Міхая, він узяв із собою у вигнання тільки одяг, чотири автомобілі, 50 тис. дол. США і 280 тис. швейцарських франків. Цих грошей вистачило на два роки.

Після недовгих пошуків притулку й невдалих спроб знайти підтримку в західних урядів він оселився в Англії, у маленькому селі. «У нас був невеличкий город і кури, — розповідав Міхай в інтерв’ю газеті «Роминія літераре», — адже треба було на щось жити. Ми продавали яйця. 1955 р. я зустрів одного американського промисловця, який дав мені роботу у своїх авіамайстернях у Швейцарії, адже я пілотував літаки з 1943 року. Відтоді ми живемо тут. Довелося починати все спочатку. Потім із компаньйонами ми відкрили невеличку фірму з виробництва електроніки та пластмас, яка проіснувала лише кілька років. Мені довелося попрацювати й біржовим агентом, я навіть закінчив спеціальні курси в Нью-Йорку — адже треба було ростити дітей, оплачувати їхню освіту».

Через чотири місяці після зречення престолу Міхай обвінчався в Афінах із принцесою Анною Шарлоттою Бурбон-Пармською, яка походить із роду герцогів Пармських. 1939 року Анна втекла від нацистів з Європи, а в роки Другої світової війни була санітаркою в Італії, отримавши в нагороду за труд військовий хрест. У Міхая з Анною п’ять дочок, але немає сина, який за конституцією 1923 року міг би успадкувати престол. У них двоє онуків — Ніколає та Міхай, і внучка Єлизавета.

 

Монархічне питання — pro o contra?

 

Донедавна колишній король не виявляв особливої політичної активності, проте з кінця 80-х років Міхай навіть почав виступати з новорічними привітаннями румунському народу. В інтерв’ю французькій газеті «Політик інтернасьональ» 1986 р. він сказав: «Я сподіваюся якнайшвидше повернутися на батьківщину. Спочатку народну, а згодом соціалістичну республіку було встановлено в Румунії без згоди народу... Благословенного дня визволення необхідно буде відновити status quo й розпочати важку роботу з відновлення країни. Румунський народ має вирішити, чи хоче він зберегти династію, яка колись була покликана в країну не тільки рішенням парламенту, а й загальним голосуванням».

Те, як Міхай свого часу обійшовся з Антонеску, з одного боку вплинуло на підвищення його престижу на міжнародній арені, а з іншого спровокувало антипатії до нього з боку «антикомуністів». Досі в Румунії та за її межами триває своєрідна війна між прибічниками Міхая й Антонеску. Перші вважають, що король урятував націю від фашизму в особі Антонеску, а другі стверджують, що Міхай приніс у жертву маршала-патріота заради збереження корони та зрадив країну, віддавши її в руки Сталіна.

Події Другої світової війни інтерпретувалися й у Румунії, і в Радянському Союзі по-всякому, як і заведено в будь-якій історіографії. Проте були моменти, коли через це виникали серйозні проблеми. Адже у 80-х роках ці питання розглядав генерал-лейтенант Іліє Чаушеску, рідний брат Ніколає. Під його редакцією вийшло багатотомне видання «Румунія в роки другої світової війни», над яким історики досі ламають списи. Там уперше позитивно оцінюється вступ Антонеску в антирадянську війну за Прутом, хоча продовження війни за Дністром уже вважається помилкою. Утім, залишимо історикам їхній хліб...

Дотримуючись законів жанру, повернемося до історичного ордена. Міхай був відносно молодим і особливими талантами не відрізнявся. За що ж орден? Чому серед кавалерів найвищої радянської нагороди не було де Голля, не було генерала Латтра де Тассіньї, що від імені Франції підписав капітуляцію Німеччини? (До речі, свого часу за завданням редакції «ДТ» я обшукала всі київські бібліотечні, військові й інші архіви, намагаючись знайти щось про цього генерала, і повернулася до редакції з порожніми руками. — Авт.)

 

Осінь монарха

 

Офіційний Бухарест не раз відмовляв колишньому румунському королю Міхаю у в’їзді в країну. Проте в червні цього року президент Румунії Іон Ілієску прийняв у себе колишнього монарха й навіть простягнув йому руку. Для багатьох це стало потрясінням, адже на початку 90-х років комуніст Ілієску вкрай агресивно перешкоджав спробам колишнього короля відвідати батьківщину. У грудні 1990 року, коли Міхай уперше після зречення хотів завітати до Румунії, на його шляху поставили танки. Поліцейські змусили короля повернутися до Швейцарії. Восени 1994 року Міхая просто з аеропорту румунської столиці відправили назад. Але тепер про все це дипломатично забули. У Бухаресті навіть говорять про те, що Міхай повинен одержати більше прав і повноважень, ніж йому надали ліберали з уряду Еміля Константінеску, який очолював румунський уряд із 1996 до 2000 року. Саме тоді Міхаю повернули румунське громадянство, і король, не розгубившись, зажадав повернення власності, яка належала йому, палаців і вілл. 12 квітня уряд Румунії погодився повернути йому палац і замок ХVII століття. Іон Ілієску вважає, що настав час укласти мир із минулим країни. На наш погляд, усе це не більше, ніж вишукані й ненав’язливі реверанси, завдяки яким кожна зі сторін намагається набрати якнайбільше політичних симпатій... Тим більше, що через похилий вік Міхай не є реальним претендентом на посаду глави держави, як Сімеон у сусідній Болгарії.

Думаю, що порівняно з іншими лідерами повоєнної Східної Європи, Міхаю поталанило, особливо якщо згадати викинутого з вікна чеха Масаріка, розстріляного угорця Імре Надя й багатьох інших, які пройшли через в’язниці. Оскільки монархія нині в моді, за царями та їхніми спадкоємцями пильно стежать газети й часописи тих країн, де царів свого часу вигнали чи вбили. Кличуть до себе жити як персональних пенсіонерів та обіцяють усіляко догоджати. Усе це, ясна річ, несерйозно, але монархам приємно.

… Коли Міхай разом із друзями і наближеними залишав Румунію, йому надали потяг із шести вагонів і дозволили вивезти велику кількість історико-художніх цінностей із королівських палаців. За чутками, він узяв із собою також орден «Перемога», який згодом продав за мільйон доларів на одному з лондонських аукціонів сім’ї Рокфеллерів. Інші джерела стверджують, що «нагороду» продав хтось із родичів диктатора Чаушеску. А прояснити ситуацію, на наш погляд, може тільки сама вінценосна особа.


http://www.zn.kiev.ua/ie/show/355/31932/


 

GALL'ART
Авторский проект Ивана Пелыпышака
та Олега Гуцуляка
2004