УКРАЇНСЬКА МОНАРХІЧНА ПЕРСПЕКТИВА

Дехто вважає, що обрання гетьманом сина Богдана Хмельницького Юрія було намаганням утвердити в Україні нову спадкову владу. Під час визвольних змагань 1917 - 1920 рр. плекалась ідея творення Української монархічної держави на чолі з архікнязем Вільгельмом фон Габсбургом, прозваним Василем Вишиваним. Схожі плани декларувались і влітку 1941 р. у меморандумі Степана Бандери.

З набуттям Україною незалежності час від часу з'являються полемічні публікації та відбувалися аматорські зібрання, де намагалися порушити питання про можливість розбудови Української монархії. Навіть з'явилася ціла низка самозванців, що добре втішили романтично налаштовану громаду своїм кумедним виглядом. Потерпаючи від постійної дискредитації, монархічна ідея набула у нас казкової форми, ніяк не пов'язаної з потребами громадського життя.

Останнім часом все частіше постає питання про зміну державного устрою України. На відміну від Російської Федерації, яка може стабільно розвиватися тільки за наявності сильної централізованої влади, українська спільнота має стійку зворотну тенденцію. З огляду на це, обмежена монархія може стати найпридатнішою формою українського державного устрою.

В сучасній Європі є три абсолютні монархії: Ватикан, Князівство Монако і Велике Князівство Ліхтенштайн. Усі інші європейські монархії обмежені. До таких належать: Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Королівства - Іспанії, Бельгії, Нідерландів, Швеції, Норвегії, Данії і Велике Герцогство Люксембург. Цікава річ, серед зазначених вище країн немає жодної бідної.

Повертаючись до української монархічної перспективи, в першу чергу треба визначити, яка титулована особа, з точки зору міжнародного права, може кваліфікуватися як легітимний претендент на престол Соборної України.

Від часів Віденського Конгресу 1814 року, на якому були прийняті правові акти світової дипломатії і міжнародного права, суверенним монархом вважається особа, яка має повні прерогативи суверена, а саме:

- jus majestatis (право величі) - право іменуватися та кваліфікуватися як монарх за особистою знатністю, у беззаперечному визнанні всіма суверенними монархами. У разі позбавлення суверенітету це право не втрачається.

- jus gladii (право меча) - право на застосування збройної сили. Тобто безперечне право контролю за виконанням законів та підзаконних актів у межах власної суверенної держави, оголошення війни та підписання миру з будь-якою суверенною державою.

- jus imperii (право володарювання) - право правління в цілому. Тобто право на володіння територіями у певних кордонах, їх об'єднання та роз'єднання, надання їм юридичного статусу та його зміну, видання законів та підзаконних актів. Це право існує тільки при наявності суверенітету, тобто наявному jus gladii.

- jus honorum (право честі) - право нагородження відзнаками. Тобто право створення нагород, почесних звань та титулів, дарування їх на власний розсуд. Діє самостійно при наявному jus gladii.

Стосовно ж до спадкової монархії також:

- jus sanguinis (право крові) - право успадкування кровними нащадками. Тобто право успадкування прерогатив суверена кровним нащадком, чітко згідно з законами про престолонаслідування, які видав або затвердив попередник у стані суверенітету.

Будь-яка країна, що має намір змінити свій державний устрій на монархічну форму правління, мусить керуватися міжнародними правовими актами, що беруть свій початок з Віденського Конгресу 1814 року. Згідно зі встановленими юридичними нормами, легітимність монархічних прав тією чи іншою титулованою особою доводиться шляхом повного визнання цих прав всіма існуючими суверенними монархами. Визнання державами з республіканською формою правління в даному разі не мають особливого значення.

Території сучасної України до революції 1917 - 1918 рр. входили до двох монархічних утворень - Російської та Австро-Угорської імперій. Це були останні легітимні монархічні прецеденти в українській історії, і тільки на цьому грунті можливо визначати реального претендента на український престол.

Як відомо, у теперішній час легітимних претендентів на реставрацію і заняття престолу колишньої Російської імперії в її кордонах до лютого 1917 року не існує, хоча нащадків Шлезвіг-Голштейн-Готторнів-Романових чимало.

Справа в тому, що з часів Павла І престолонаслідування у Росії особами жіночої статі не передбачене, також неможлива і передача права наслідування через особу жіночої статі. Олександр ІІІ зробив цей закон більш жорстоким, заборонивши наслідування для всіх нащадків морганатичних (нерівних) шлюбів. Останній суверенний монарх Росії Микола ІІ затвердив ці положення і вони були чинними до моменту позбавлення його jus gladii. Отже, ці положення й досі мають юридичну силу, і ніхто не може їх змінити або скасувати. Останній (спірний) спадкоємець російського престолу Володимир Кирилович неодноразово намагався видавати різні маніфести, проголошуючи зміни в законах престолонаслідування, однак юридичної сили вони не мають. Володимир Кирилович не володів jus gladii, тобто не був сувереном і змінювати закон престолонаслідування не мав права. Звичайно, немає сумніву, що Марія Володимирівна - легітимний нащадок імператорів і може бути главою імператорського дому, але вона та її нащадки не можуть бути спадкоємцями російського престолу, тобто титулярних територій, які належали Миколі ІІ.

Отже, на території сучасної України залишається тільки один прецедент легітимного монархічного права. А саме - Королівство Галиції та Лодомерії і Велике Герцогство Буковина, що входили до складу Австро - Угорської імперії.

У 1772 році Марія - Терезія Габсбург своїм декретом, використавши норму jus imperii, створила на територіях колишньої Речі Посполитої, які відійшли до Священної Римської імперії німецької нації, Королівство Галиції та Лодомерії. Цьому новому монархічному утворенню було надано герб і присвоєно королівську корону. Це була саме реставрація Королівства Рутенії Данила Галицького, який через династичний шлюб свого сина отримав певні права в Австрійському Герцогстві. Таким чином виник новий монархічний суб'єкт із власним законодавчим виборним органом - ландтагом і главою держави. Титул Короля Галиції та Лодомерії потім приймали всі імператори династії Габсбургів. Пізніше Габсбурги приєднали до своїх володінь Буковину, надавши їй Корону Великого Герцогства.

У такому вигляді ці суб'єкти міжнародного права проіснували до 1918 року і, хоча вони вже не існують як де-факто, вони не можуть припинити свого титулярного юридичного існування навіть на даний момент.

Якщо монархію змінює республіка, остання не може бути правовим нащадком першої і не позбавляє монарха його обов'язків та можливості на реставрацію престолу у міжнародно - правовому полі. Якщо законного монарха позбавили влади з допомогою насильницьких дій, він може вимагати повної реституції своїх майнових та немайнових прав.

Важливо зазначити, що Габсбурги ніколи не зрікалися титулів Короля Галиції та Лодомерії та Герцога Буковини. І тому ці території мають свого легітимного монарха, згідно із законом про престолонаслідування.

Це - Голова Дому Габсбургів Отто, син останнього імператора Австро-Угорської імперії Карла І (1916 - 1918). Він також є головою ПанЄвропейського Союзу і неодноразово обирався Головою Європарламенту.

Сьогодні Україна - це незалежна соборна і неподільна держава. Якщо хоч маленька частина республіканської країни має легітимного титулярного монарха, то, згідно з міжнародним правом, тільки він може бути легітимним претендентом на престол всієї країни у разі рішення про зміну її державного устрою на спадкову монархію.

Тільки в цьому випадку Українська монархічна держава буде безперечно визнана іншими монархами Європи.

Необхідно вказати, що згідно з встановленими нормами в результаті об'єднання окремих монархічних територій під єдиною Короною утворюється Імперія. Галицьке Королівство - це окрема титулярна територія в межах сучасної неподільної України. Поправка до Конституції і запрошення галицького короля на київський престол автоматично надають Україні статус міжнародно - визнаної імперії.

Хоча, на перший погляд, все виглядає доволі просто, українська монархічна перспектива потребує чимало організаційних зусиль. Саме з цією метою народний монархічний рух України об'єднався у Всеукраїнську Громадську Організацію (ВГО) "Трон". Вона має намір суттєво вплинути на розбудову легітимної української монархії. На замовлення Громади розроблено Регалії Короля Галиції та Лодомерії і Великого Герцого Буковини, які оголошуються спадковою власністю династії ГАБСБУРГІВ ЛОТАРИНГСЬКИХ.

Можливо, ці перші заходи стануть початком нової Української історії.

("Політика і культура", 2003, № 7, с. 37 - 38).