Нереалізована імперія

Наші опоненти з просвітницько-маргінальних "націонал-демократичних" структур виголошують: "Не треба нам ніякої імперії! Живімо тихо у власній самостійницькій дірці і може так обережемося від десятого валу експансіоністських потуг Заходу і Сходу. Лишіться тих Міхновських та Донцових, поспіваймо краще разом "Ми - українці"…

Проти схожих "просвітянських" постулатів боролися націоналісти й інших слов'янських етносів. Ще в ХІХ сторіччі.

Словенський національний ідеолог Матія Маяр (1809-1892) таким маргіналам гнівно кинув в обличчя: "Ви нас звинувачуєте в тому, що ми - сепаратисти, хочемо відокремитися від Імперії (мається на увазі Австрійська імперія в 1848 році, в якій йшлося про об'єднання з Прусією, а території, населені слов"янами та угорцями, були б об"єднані в незалежну від Австро-Пруської імперії Угорську державу, - О.Г.). МІЖ ТИМ МИ, вірні слов'яни, зберегли імперію… Ви нас звинувачували у русофільстві, що ми хочемо під владу росіян. Тож давайте розберемося ! Ми, слов'яни, говоримо: якби Австрійської монархії ще не було, ми б заснували її знову. Ви ж хотіли Імперію роздробити, частину угорцям, мов іуди, продати, другу частину - прикріпити і прикувати до Об'єднаної Німеччини, котрої і до сьогодні на всьому вільному світі не знайдеш".

В іншій своїй праці М. Маяр писав: "Наша імперія повинна бути самостійною, незалежною…Імперія повинна бути заснована заново. Ми , всі слов'яни нашої Імперії, повинні виступити перед нашим урядом… нашої держави тільки як один - єдиний народ".

25 березня 1848 року в Загребі було проголошено слов'янську Імперію - Королівство Далмації, Хорватії та Славонії, в яке увійшли вісім слов'янських народів: словенці, далматино-хорвато-славонці, серби, чехи, моравани, словаки, поляки і русини та було обрано королем (баном) Йосипа Елачича Бужинського (1801 - 1859). 13-15 травня 1848 р. в місті Сремскі Карловці загальносербська Скупщина проголосила: "Сербський народ … призначив і обрав … Йосифа Раячича, архієпископа і митрополита, сербським патріархом… Стефана Шупликанця, полковника Огулинського полку, сербським воєводою…" Визнавався політичний союз Сербської Воєводини з Королівством Хорватії, Славонії та Далмації.

Але реального приєднання словаків, русинів, чехів до Королівства та Союзної Воєводини не відбулося. Група уповноважених, що складалася зі словацьких просвітян - Л. Штур, Й. Гурбан, М. Годжі, Я. Францісці, Ш. Даскнер - поспішила виступити від імені словацького народу про визнання Угорщини своєю вітчизною та закликала до обрання загальноугорського сейму братських народів.

2 червня 1848 року в Празі налякані угорською загрозою слов'янофіли організовують з'їзд слов'ян, скликаний чехом В. Ганкою, словаком Л. Штуром і поляком В. Гжибовським, до яких приєдналися чех П. Шафарик, від поляків і русинів К. Лібельт, від сербів П. Стаматович. Вони виступили з вимогою утворення Слов?янської автономії в Австрії, а Маніфестом до з?їзду європейських націй просили скликати загальноєвропейський конгрес для вирішення долі слов'ян, демонструючи цим світові неспроможність самих слов'ян у боротьбі за права.

Пристрасті в Австрійській імперії між угорцями та слов'янами тривали двадцятиріччя. Тільки в 1868 році було конституйовано, що Сполучені з Трансільванією Королівство Угорщина та Королівство Далмація, Хорватія та Славонія утворюють єдине ціле і король коронувався єдиною короною та єдиним актом коронування.