[УКРАЇНА ЯК МЕЗОЄВРАЗІЯ]

"... Ми говоримо про азіятський ренесанс, а при зустрічі з людиною Сходу морщимо ніс. Пригадую: я відвідав хвору Катрю Гриневичеву, що лежала в Мюнхені в лікарні для ДП. Сусідка її була калмичка. Як захопилася нею вже тяжко хвора, але завжди - за власним висловом - geistesspruehende Гриневичева! Вона записала від неї калмицьку абетку, опис жіночих убрань калмицьких, відомості про калмицьку музику, медицину. І вона переповіла мені зустріч німецького пастора з калмичкою. пастор відвідує лікарню. Він почув, що лежить буддистка, і попросив дозволу розповісти їй буддиську легенду. Ось легенда: троє людей своєю святістю так догодили Богові, що коли вони купалися в ставку, їхні одежі висіли в повітрі, як надягнені на них, і вигрівалися на сонці. (с. 587). Раз, коли вони купалися, налетів орел і вихопив з води рибу, яка полонила їх блиском своєї луски. Перший праведник сказав: - Яка зла птиця! - Він сказав це, і його одежа впала на землю. Другий сказав: Бідна риба! - і його одежа впала на землю. Третій промовчав - і його одежа залишилася висіти. Він подумав: "Я не мушу втручатися. Хіба риба не полонила нас своєю красою, блиском луски в повітрі? І хіба орел не потребує їсти?"

Легенду розповів німецький пастор-євангелик буддисці-калмичці. І коли він відходив, вона, немолода вже жінка, буддистка, поцілувала йому, німцеві, молодому, руку.

Цю подію, цю легенду розповіла мені Катря Гриневичева - може найменш провінційна і найбільш аристократична з усіх українців, що я знав. Це не робилося порядком здійснення теорій про азіятський ренесанс і ролю України в ньому. Це робилося порядком відчуття споріднености високого. І з таких почувань і зустрічів зроджується роля України в азіятському ренесансі. Але це означає: вийти за межі нашої провінційности. Пробити панцер самозамкнености, яким ми мусіли колись відгородитися від світу, щоб ствердити себе, але який тепер мусимо скинути з себе, як змія, виростаючи, лиснаву шкуру на весні.

Це відчувала Катря Гриневичева. Зате вона все життя каралась, живучи "не на своїй вулиці" - серед міщанства, плебейства, нетерпимости і естетичної глухоти. Цього не відчувають навіть проповідники провідництва України в азіятському ренесансі. Такий С. Николишин ("Культурна політика большевиків і український культурний процес"). Він пише про хвильового. Він вітає погляди людини 13-го травня. А трошки далі вже галасує - засмічують українську літературу "працями семітських та монгольських елементів, в оригіналі та перекладах". Семіти - це араби. До них прислухаються Англія, Америка, Росія. Але що нашій провінції? А монголи! Таж вони з косими очима й вилицюваті. ними дітей лякати.

І лякають самих себе, як діти. А водночас всує присягають на ідею азіятського ренесансу. Або визнання азіятського ренесансу, або "засмічування монгольськими елементами". Або світовий розгін і розмах, або вузьколобість. Або столиця - або провінція... (с. 588).

... Найбільш пройняті націоналізмом країни - Росія, Америка, Італія не викидали жидів і не боялися асиміляції чужих. Тільки провінційна Німеччина пішла на цю дешевинку. Що ж, провінційне тягнеться до провінційного... (с. 589)

... Так стоїть справа з "монголами й семітами". Не краще з росіянами. Ми в стані війни з Росією. Це незаперечний факт, і від наслідків війни залежить наше бути чи не бути. І Росії, зрештою, теж. Здавалося би: треба вивчати ворога, треба знайти у нього п'яту колону, своїх квіслінгів. Більш, ніж слушно констатував рису нашої доби Р. Лісовий ... 1) "Війна поширилася на "внутрішні", чи "глибинні" виміри". В сучасній війні всі країни роздвоєні. Росія Сталіна воювала з Росією Власова; Норвегія Квіслінга з Норвегією короля; Німеччина Гітлера з Німеччиною Павлюса й Бехера; Франція де Голля з Францією Петена. Було дві Італії, дві Румунії, дві Сербії, й Хорватії. Росія має на Україні свою п'яту колону, яку не треба недооцінювати. Всяки Крамаренки в Харкові, Штепи в Києві, Севастьянови в Вінниці, Власовщина в Німеччині навіть у тісних умовах німецької окупації ого як показали свої зуби. А ми проголошуємо всіх росіян виродками і ставимо перед собою суцільну стіну. Знов - катастрофічне затримання на попередньому етапі, коли вся суть була в тому, щоб відмежувати себе. І кінець-кінцем - знов провінція.

Один з "нищивних" ударів по росіянах: вони втратили слов'янську чистоту (щоб не сказати: чистоту слов'янської крови), помішалися з фінами. Милий Боже, цей удар б'є не по росіянах, а прямо по нас. Замість єднатися з тими фінами проти Росії ми ставимося до них, як львівська перекупка до вперше побаченого - в уніформі совєтського танкіста - калмика: страхається сама і лякає ним дітей. Їй не зрозуміло, що це її союзник і друг... (с. 590).

... Зневагу до монголів, семітів і фінів ми позичили з Москви. Наївну теорію нашої історичної ролі як заборола Европи від Сходу ми позичили в Варшаві. В Польщі вона мала тінь рації; бо Польща - найсхідніша католицька країна (Але тільки тінь!). Поза тим і там вона смішна. Згадаймо, як у "Krzyzowcach" Зофії Козак-Шуцької два польські лицарі перемагають невірних під Антіохією - і тим рішають долю хрестового походу, долю Європи, долю світу. Навіть і там, під Антіохією! Провінційна національна пиха завжди смішна. Її наслідки - тільки катастрофи. Чи треба перегортати сторінки історії Польщі?

Україна - не найсхідніша християнська країна. Не говорімо про Москву. Але були Грузія, Вірменія, Візантія, християнські країни Близького Сходу. Азійські орди стримувала Хозарія. Татар ми стримували, але і Угорщина, і Польща, і німці. Турків - ми, але і Угорщина, і Австрія, і Балкани, і Польща, і Венеція. Маврів - Еспанія і Франція. Останнього удару татарам, туркам і маврам завдали не ми.

Ми так само, як зі сходу, боронилися і з заходу. Згадати війни з Польщею від Володимира Великого, з Угорщиною, з німцями (Грюневальд !). Ми напали на Візантію і тим посилювали Азію. Кінець-кінцем: всяка країна, що має східні і західні кордони, борониться з заходу і сходу. Ми (с. 591) боронилися від Азії, але й від Європи. І так робив би кожний на нашій території... Заборольна теорія - самопотішна. Вона була теж доцільна на етапі нашого відгороджування від світу. Ми переросли її. шанс України - не в заборольності, а якраз у рубіжності. Сотні років ми плачемо, що ми - чайка при битій дорозі. Прежалісна пісня і справді гарна... Але шанс України якраз у тому, що вона при битій дорозі. ЩО ВОНА І ЄВРОПА І АЗІЯ (виділено нами. - ред.) Наша культура вбирала елементи з обох сторін світу. Було багато орієнтальних впливів і зв'язків... Трипілля і Іран. Візантійське защеплення теж було східнє. Шпенглер розглядає візантійську культуру як арабську. Слово о полку Ігоревім зв'язане не тільки з нормандськими сагами і піснею про Ролянда. Воно зв'язане з біблією і епосами Сходу. Злочин Росії не тільки в тому, що вона відірвала нас від Європи. Вона відірвала нас і від Сходу. Вона виховувала не тільки европофобство, а і зневагу до Сходу.

... Калмики нам теж потрібні. Це знав Хвильовий. Це відчувала Гриневичева. Не втямки це епігонам вісниківства і львівській перекупці...

Картагена нашої провінційності мусить бути зруйнована. Суть не в запереченні імперіяльної концепції заради ствердження провінційної. а в виробленні вищої імперіяльної. Говорячи про імперіяльність, ми не маємо на увазі клацання зубами і загарбання (в уяві !) чужих теритопій. На це ми надто слабкі, та й застарілі вже ці ме-(с. 592)тоди юудувати імперії. ... в наш час важливіші квіслінги, ніж кіплінги, а вміння розколоти й розкласти ворога може важливіше від фронтового пляну генерального штабу... СУДИЛОСЯ НАМ БУТИ НЕ ТІЛЬКИ ЕВРОПОЮ, А І АЗІЄЮ. СУДИЛОСЯ БУТИ УКРАЇНОЮ (виділення наше, - ред.) (с. 593).

... Тут приходить на допомогу наш традиціоналізм... Відкритий вітрам історії. Хай гудуть з Заходу і зі Сходу. Хай зустрічаються. В їх зустрічі, на битій дорозі існує Україна...

Не провінція, а світ: Україна і світ. Не Европа і не Азія, але і Европа, і Азія. Отже, ще раз: Україна в світі. Не острів серед суходолів - припонтійських і тучних, але щ з того, - ОСЕРЕДОК ДВОХ МАТЕРИКІВ (виділення наше, - ред.)...(с. 594)"

(Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології. - Харків: Фоліо, 1998. - Т. 1. - С. 587-594).

(www.lne-ua.narod.ru)