Про напрямок дискусії з приводу нового етапу археологічного освоєння курганів

Рассматриваются направление хода и особенности дискуссии, начатой в "Археологии" 4-1992 статьёй Ю. А. Шилова "Новый этап археологического освоения курганов энеолита - бронзы Юго-Восточной Европы". Автор отмечает, что характер статей Ю. Я. Рассамакина и Н. А. Рычкова уже в первом дискуссионном выпуске "Археологии", а также позиция редколлегии в лице В. В. Отрощенко приняли тенденциозную направленность "искоренения шиловщины". Объективно это привело к снижению уровня дискуссии (статьи В. И. Кузина-Лосева, М. Ю. Видейко, В. В. Отрощенко, Ю. В. Болтрика), а затем и подмену её политическими спекуляциями ("Археология" 2-1995 и 2-1996). В ходе неудавшейся дискуссии была предана забвению монография Н. А. Чмыхова, Ю. А. Шилова, П. Л. Корниенко "Археологические исследования курганов" (К., 1986; 1989), а затем ошельмована монография Ю. А. Шилова "Прародина ариев" (К., 1995; 1996) - которые, тем не менее, получили положительный научно-общественный резонанс и закрепили новый (после "городцовского", начала ХХ в.) этап археологического освоения курганов. Автор призывает коллег повышать уровень дискуссий и научной этики.

Прочитано 06.02.1997 на мiжвiддiльському семiнарi IА РАН.

В "Археологii" 4--1992 була надрукована стаття Ю.О.Шилова "Новий етап археологiчного освоєння курганiв енеолiту - бронзи Пiвденно-Схiдноi Свропи", яка започаткувала дискусiю про новiтню методику дослiдження та iсторичну iнтерпретацiю вищевказаних пам'яток. У цьому ж випуску "Археологii", а згодом у ii випусках 2--1995 та 2-1996 були опублiкованi виступи опонентiв. Тепер настав час знову надати слово авторовi, який вiдкрив дискусiю.

Нагадаю головнi положення свосi попередньоi публiкацii 1992 р. Кургани, найбiльш поширенi й iнформативнi пам'ятки Свразiйських степiв IV--I тис. до н. е., мiстять у собi три категорii артефактiв: речi, поховання, насипи. З освоснням останньоi з цих категорiй у 60-80-х роках курган вперше став цiлiсним археологiчним джерелом - що дозволило перейти вже в 70-90 роках до реконструкцii вiдображених у цьому джерелi мiфоритуалiв i розбудови на цiй пiдставi етноiсторичних картин. Була наведена iсторiографiя цього об'сктивного наукового процесу, вказано на його етапи та труднощi. На час виходу статтi дискусiя засереджувалась навколо монографii М.О.Чмихова, Ю.О.Шилова, П.Л.Корнiснкa "Археологiчнi дослiдження курганiв" (К. : УМК ВО, 1989); згодом увага дискутантiв засередилась навколо монографii Ю.А.Шилова "Прародина ариев" (К. : СИНТО, 1995) та деяких з передуючих iй статей.

Оскiльки методи, процес i результати проведеноi роботи досить повно представлено в зазначених вище книгах та iн., то не стану переказувати тут iх положень, а засереджусь на тому напрямку, в якому пiшла дискусiя про новий етап iсторико-археологiчного освосння курганiв.

У редакцiйному вступi до дискусii, опублiкованому в "Археологii" 4-1992, вiрно - але з недоречними тут обмовками --зазначено ту обставину, що моi опоненти (Ю.Я.Рассамакiн та М.О.Ричков) вiдразу ж звузили поставлену проблему (див. вище) до питання про фiксацiю й реконструювання земляних насипiв. Питання це досить важливе -- проте не настiльки ж, щоб пiдмiняти ним усю проблему та ще й виокремлювати з дослiдження не тiльки кургану в цiлому, а й насипу з його ровами, кам'яними конструкцiями та iн. Так, М.Ричков ("Антропоморфнi насипи. Мiф чи дiйснiсть?") зовсiм проiгнорував посилання мосi статтi на вiтчизнянi й зарубiжнi публiкацii дослiдникiв, якi вже давно визначають "кургани з вусами" (в яких I.В.Синицин вбачав "культ змii та бика"), з антропоморфними конструкцiями (I.Т.Черняков i М.М.Шмаглiй, I.Ф.Ковальова й А.В.Андросов) та подiбними до них "мальтiйськими богинями" й "сардинськими гiгантами"; на "культуру зображувальних курганiв" i на визначенi В.Г.Петренком та Л.В.Суботiним фiгурнi кургани з розкопок О.Ф.Лагодовськоi й iн. У розмовi з колегою Ричковим з'ясувалась першопричина такого дивовижного iгнорування: редколегiя не показала авторовi мого рукопису й використала на противагу "Нового етапу" давно вже здану Ричковим статтю -- не поспитавшись при цьому нi його, нi мене... Зате Ю.Я.Рассамакiну ("До проблеми вивчення курганних споруд") редакцiсю "Археологii" було надано можливiсть попрацювати з обома нашими рукописами. Цей автор пiшов на подiбнi до вищевказаних iгнорувань свiдомо. Наприклад: "Сдиним [для Шилова] способом вiдтворення контурiв давнiх насипiв на кресленнях с iх обрис за точками, взятими на профiлях бровок, який i показус конфгурацiю певних насипiв". Розкривасмо стор.117 наших "Археологiчних дослiджень курганiв", на яку при цьому посиласться Рассамакiн, -- читасмо: "При кресленнi на загальному планi кургану контурiв всiх насипiв, кромлехiв та iнших конструкцiй за точками на профiлях брiвок проступають конфiгурацii, якi були наданi цим конструкцiям при iх спорудженнi. Перевiрити реальнiсть цих конструкцiй можна за допомогою гiпсометричного плану [...] Можливiсть таких реконструкцiй, а також смисл iх конфiгурацiй слiд виявляти шляхом спiвставлення з подiбними за обрисами та структурою iншими категорiями археологiчних джерел (рис. 62-65)." Таким ось обрiзанням чужих думок та аргументiв Рассамакiн "спростовус" визначення фiгурних насипiв А.В.Андросовим, Ш.Ш.Дедабришвiлi, I.М.Чеченовим та iн. дослiдниками, на яких я посилаюсь, -- повчаючи всiх нас, як слiд фiксувати й реконструювати насипи. При цьому автор використовус (нишком, без посилань) положення вищезгаданих "Археологiчних дослiджень курганiв" Чмихова, Шилова, Корнiснка - наводячi як взiрцi власних досягнень польовi кресленники останнього.

Як бачимо, дискусii з самого початку було надано хворобливого характеру -- спрямованого не на осягнення iстини, а на "скасування шиловщини" (див. "Археологiю" 2-1996, с.106) будь якими засобами. Прийоми "дискутування" при цьому редколегiя "Археологii"-- в особi ii члена й одночасно в.о. заввiддiлом первiсноi археологii IА НАНУ В.В.Отрощенка -- обрала не етичнi, а хитрi, розрахованi на людей з низьким iнтелектом, яким можна манiпулювати за допомогою iнтриг i т.п. Конкретизуючи такий дiагноз i звiряючи його з подальшим розвитком дискусii, можна зазначити, що вищерозгляненi даннi вказують на прагнення Отрощенка та Рассамакiна посiсти мiсце Шилова i його однодумцiв -- фундаторiв нового етапу археологiчного освосння курганiв. При цьому опоненти зловживають своiм службовим становищем та взасмозв'язками. Так, у збiрцi з нагоди 60-рiччя IА НАНУ, в редагуваннi якоi приймав участь Отрощенко, 25-рiчна дiяльнiсть Шилова не згадана й словом, зате Рассамакiна "призначено" найкращим дослiдником курганiв...

У дискусiйному роздiлi "Археологii" 2-1995 було вмiщено статтi В.I.Кузiна-Лоссва й М.Ю.Вiдейка та замiтку В.В.Отрощенка. Спiльним для цих публiкацiй с замовчування вказаноi вище монографii Чмихова, Шилова, Корнiснка та подальше вiдхилення вiд теми дискусii.

"Деякi зауваження з приводу iнтерпретацii археологiчного матерiалу" Кузiна-Лоссва присвяченi необхiдностi врахування семантики курганiв... починаючись при цьому з повного iгнорування наробок на цiй нивi Синицина, Чернякова i Шмаглiя, Шилова, Чмихова i Корнiснка, Ковальовоi й Андросова, Петренка й Суботiна, Дедабришвiлi, Чеченова, iн. (див. вище). Видно, що автор статтi аби як продивився попереднi публiкацii - не тiльки мою, але й моiх опонентiв. "До iх [Ю.Я.Рассамакiна та М.О.Ричкова] аргументацii можна додати, що фiгурнi насипи, якби такi iснували, не могли б залишитися поза увагою широкого кола дослiдникiв. [...] Якби нашi кургани мали таку ж виразнiсть та закiнчену конструктивнiсть як пiвнiчноамериканськi...",-- пише, повчаючи не мене одного, Кузiн-Лоссв, умовчуючи при цьому нашi посилання на вiтчизнянi й закордоннi пам'ятки i не приймаючи до уваги прекрасну забезпеченнiсть археологiв США засобами для аерофотозйомок, яку вiтчизнянi археологи не мали й у своi найкращi часи... Стаття М.Ю.Вiдейка "У пошуках держави Аратти" засереджена на тих публiкацiях Ю.О.Шилова, котрi "присвяченi "вiдкриттю" праукранськоi "держави Аратти", яка, на його думку, iснувала в Поднiпров'i починаючи з часiв трипiльськоi культури." Вiрнiше, на тендецiозно пiдiбраних публiкацiях. Бо з моiх праць 1992-1994 рокiв, у примiтцi 1 до статтi Вiдейка наведено тiльки украiнськомовнi (без вiдомих в IА НАНУ "Древнейших цивилизаций Поднепровья" // Терия и методика исследований археологических памятников лесостепной зоны. - Липецк, 1993; "Актуальнейших задач истории и родственных наук" // Русская мысль. -- М., 1994, №1--6), причому й з тiсi куцоi пiдбiрки цитуються тiльки вiдредагованi та виданi без мого вiдома науково-популярнi "Доскитськi цивiлiзацii Поднiпров'я". Отак проманiпулювавши з бiблiографiсю, автор не без участi редколегii "Археологii" виставляс Шилова таким собi попихачем украiнського нацiоналiзму: "Попит на вiдомостi про праiсторiю Украiни викликав появу низки напiвнаукових та псевдонаукових розвiдок[...] Чи не досить творити мiфи про "обраний богом народ" замiсть правдивоi iсторii, хай i з найпатрiотичнiших мiркувань?" Непоганий заклик! А тепер подивимся, як сам Вiдейко дотримусться його.

Досить професiйно ототожнивши Аратту (з дослiдженим археологами в Iранi городищем Шахрi-Сотхе -- одним з форпостiв, на мою думку, Аратти), представлену в пiзньошумерськiй поемi "Енмеркар та верховний жрець Аратти", М.Ю.Вiдейко неправомiрно використав це для "спростування" безперечного iснування як попередниць, так i спадкосмиць цiсi держави. Факти свiдчать про те, що державне ядро iндосвропейськоi цивiлiзацii Аратта-Арата-Арта-Арсанiя-Бгарата з VI тис. до н.е. i понинi перемiщувалось долинами Дунаю, Днiпра, Месопотамii, Iнду. М.Вiдейко ж, використовуючи вже апробованi Рассамакiним та Кузiним-Лоссвим прийоми, зводить нанiвець цю проблему. Найбiльше тим, що перетворюс на анекдот питання про протошумерську писемнiсть. Так, на стор. 105-108 автор послiдовно пише таке: 1)"Про iснування Аратти нiбито свiдчать писемнi джерела -- близько ста глиняних табличок, знайдених на рiзних неолiтичних та енеолiтичних пам'ятках Балкано-Дунайського регiону, третина яких прочитана московським шумерологом О.Кiфiшиним..."; 2)"Найперше зауважимо, що 100 глиняних табличок з написами iснують тiльки в уявi Ю.О.Шилова."; 3)"Отже "100 табличок з написами" вiд початку i до кiнця вигадка Ю.Шилова."; 4)" "100 глиняних табличок" практично с суцiльною фальсифiкацiсю." Наспрaвдi ж: 1) лiтнього московського шумеролога навiть по-украiнськi слiд величати А.Г.[Анатолiй Георгiйович] Кифiшин i не "забувати", що в згаданiй (див. примiтки 4,8 статтi М.Ю.Вiдейка) суто науковiй публiкацii дослiдник наводить величезну зарубiжну бiблiографiю -- не вперше прочитуючи, а лише уточнюючи третину з прочитань своiх колег-мовознавцiв -- до наробок яких слiд вiдноситись з повагою, навiть коли сумнiвасшься в тому, в чому ти нефахiвець (як от Вiдейко та iн. археологи). На фонi нашого уточнення 1) пункти, 2)-3) с наклепом на Шилова, а 4) - ще й на загал мовознавцiв. Пасажi на кшалт " "шумеролога Кiфiшина" " ("Археологiя" 2-1996, с. 105) неприпустимi за нормами не тiльки науковоi, але й людськоi етики.

Виникас закономiрне питання: чи то власний iнтелект Вiдейкa невисокий i вiн невiльно принижус рiвень дискусii до власноi особи, чи то вiн хитро розраховус на такий рiвень Ю.Шилова та його прихильникiв? Першу половину питання розглядати не будемо: достатньо наведених вище прикладiв. Залишасться з'ясувати, для чого хитрус? чи тiльки ж солiдаризуючись з Отрощенком i Рассамакiним?.. Тут слiд придивитись до ляйтмотиву статтi: з якоi думки вона починасться й якою закiнчусться, якi аргументи та висновки пов'язують оцi рубежi.

Пригадаймо найпершi й найостаннi фрази "У пошуках держави Аратти": "Попит на вiдомостi про праiсторiю Украiни викликав появу [...] присвяченi "вiдкриттю" праукраiнськоi "держави Аратти"..." та "Чи не досить творити мiфи про "обраний богом народ" замiсть правдивоi iсторii, хай i з найпатрiотичнiших мiркувань? Для користi того ж народу." Якого? Якщо "обраного богом" - то це не з украiнськоi, а з сврейськоi народноi лексики. Але ж Вiдейко про останнiй нiби не згадус. Так, одначе нишком пiдгоняс на його користь вищезгаданнi аргументи та висновки. Як от: "Згадки про Аратту пов'язанi з шумерським епосом, записаним на клинописних табличках у ХХII-ХХ ст. до н. е. за так званого новошумерського перiоду. Це був час розквiту iмперii Аккаде, створеноi Шаррумкеном (Саргоном Великим), правителi якоi вели родовiд вiд легендарних героiв Шумеру, нащадкiв великих богiв -- отож iхнi подвиги, оспiванi в епосi було увiнчано на глинi старанними писцями." Все начебто вiрно [правопис -- на вiдповiдальностi автора й "Археологii"]. Проте фахiвцям вiдомо про те, що дошумерська ще за свoiм походженням краiна Аратта--Арата--Арта й т.п. iндосвропейська, а Аккадська династiя, що в ХХIV-ХХIII ст. до н. е. захопила Шумер - семiтська. Чи знас про це М.Вiдейко? Якщо не знас, то навiщо ж комуфлюс експансивнiсть Аккаду вiдносно Шумеру й Аратти, навiщо виокремлюс останню з контекстiв iсторii Русi (трипiльська Аратта, Арта й Арсанiя в складi Киiвськоi Русi), Iрану (Арта, спадкосмниця розгляненоi автором Аратти), Iндii (Бгарати з провiнцiсю Аратою)?

Три останнi запитання залишились би риторичними, а то й зовсiм би не пiднiмались в оцiй публiкацii, коли б подальша "дискусiя" не пiшла за окресленим Вiдейком руслом. Про нього мова пiде трохи нижче. А зараз, завершуючи розгляд дискусiйних публiкацiй з "Археологii" 2-1995, торкнусь ще "Деяких зауважень з приводу "кризи украiнськоi археологii"" В.В.Отрощенка. Вiн тут нiбито захищас Ю.О.Шилова ("Аратта i Арiан. Пракоренi Русi", -- згаданi також Вiдейком) вiд спроби В.О.Посрсднiкова ("О новации в этнической интерпретации ямной культурно-исторической общности" // Донецкий археологический сборник. - Донецк, 1994, вып.5) записати автора вказаних тез до украiнських нацiоналiстiв: "Ось так несподiвано наукова дискусiя закiнчусться полiтичним звинуваченням позапартiйного в усi часи археолога у певнiй партiйнiй заангажованостi. [...] Давайте лише не плутати науку з полiтикою."

Заклик, як й у Вiдейка, хороший. Одначе пройде небагато часу i той же Отрощенко буде вже цiлком солiдарний з Посрсднiковим та Вiдейком вiдносно "нацiоналiзму Шилова"... щоправда вже не украiнського, а росiйського: "Паралельно, не бажаючи втрачати iмiджу росiйського патрiота i видавничi можливостi Москви, Ви друкувались в "Русской мысли", намагаючись всидiти вiдразу на двох стiльцях. [...] На жаль, Ю.О.Шилов не розумiс вiдмiнностi мiж нацiоналiзмом та комуно-фашизмом, бо поставив патрiота С.Бандеру поряд з космополiтом В.Ленiним, який продав нацiональнi iнтереси Росii за нiмецькi марки" ("Археологiя" 2-1996, стор.112). Ось такий от полiтлiкбез у солiдному науковому журналi... Так, було дiло: пройшовсь я поза науковим текстом свосi монографii "Прародина ариев" (К., 1995, с.611) по людиноненависництву послiдовникiв "дiйсних арiйцiв" - але ж осiб Бандери чи Ленiна не зачiпав, тим паче - "космополiтiв". A з "Русской мыслью" (Москва) й "Украiнським Свiтом" (Киiв) як спiвробiтничав з моменту iх заснування на початку 90-х, так собi й спiвробiтничаю - незважаючи на всi спроби отрощенкiв посварити мене хоча б iз одним з цих хороших, в цiлому, журналiв.

Щоб зрозумiти раптову полiтизацiю науковця Отрощенка i дно, на яке спустилось кероване ним вiдторження "Нового етапу археологiчного освосння курганiв", а також незрозумiлу, на перший погляд, вiдстороненнiсть дирекцii IА НАНУ вiд так негаразд проведеноi "дискусii" -- треба врахувати хоча б основнi з обставин, пов'язаних з публiкацiсю монографii "Прародина ариев".

Нею я не тiльки закрiпив новий етап освосння курганiв, але й виконав заплановану менi докторську дисертацiю пiд робочою назвою "Идеологические представления населения Юго-Восточной Европы эпохи энеолита - бронзы". Отож "Прародину ариев" було подано мною до керованого В.В.Отрощенком первiсного вiддiлу IА НАНУ для належного обговорення -- i рецензентами призначили А.Л.Нечитайло, Ю.Я.Рассамакiна та Л.Л.Залiзняка... Сталося б диво, якби Отрощенко, Рассамакiн та iншi, якi з самого початку дискусii взяли курс на "викоренiння шиловщини", та пропустили б тепер нагоду "завалити" монографiю разом з дисертацiсю. Дива не сталось: "опоненти" не пропустили такоi нагоди. Хитросплетiння продеригованого В. В. Отрощенком "обговорення" досить повно вiдображено в документальному додатку до мосi художньо-публiцистичноi книги "Ноmо sоvеtiсus" (К., 1995, стор.201-227), який примусив первiсний вiддiл IА НАНУ й редколегiю "Археологii" (2-1996, стор.103-116) теж обнародувати деякi з вiдповiдних документiв. Так що масмо можливiсть не занурювати тут читача в цю "дискусiю", а вiдiслати за деталями до вказаних публiкацiй. Але це буде лише обмежений погляд iз середини Iнституту археологii НАНУ. Для повноти й адекватностi сприйняття дiйсностi необхiдно врахувати також супутнi обставини, що вiдбулися в Нацiональнiй Академii наук i в самiй Украiнi:

Завалюючи "Прародину ариев" як вершину "Нового етапу освосння курганiв", опоненти не пiшли законим шляхом розбудови контраргументiв, а засередились на мосму поясненi (стор.610-612) вiдсутнiстi кiльконадцяти сторiнок останньоi глави монографii, втрачених через видавника вищезгаданих (у зв'язку зi статею Вiдейка) "Доскитських цивiлiзацiй Поднiпров'я". Тут, поза науковим текстом, я висловив своi мiркування вiдносно стану украiнськоi науки - порiвняно з росiйською. Прекрасно розумiючи, що даю козирi своiм "опонентам", я спробував хоча б цим застерiгти iх та подiбних осiб вiд продовження iнтелектуального деградування. Але цьому застереженню були протипоставленi сили "богообранцiв" та "космополитiв", про яких обмовились Вiдейко й Отрощенко. Судiть самi:

У 1994 роцi, одночасно з написанням Вiдейком розгляненоi вище статтi, пiд егiдою Iнститута украiнознавства Киiвського Державного унiверситету iменi Тараса Шевченка - але на замовлення Тернопiльського науково-дослiдного iнституту "Проблеми людини" -- вийшла монографiя Л.Л.Залiзняка "Нариси стародавньоi iсторii Украiни", де (стор.84-91) Трипiлля разом з передуючими йому хлiборобськими культурами Балкан i Близького Сходу пiдганясться пiд прасемiтську належнiсть. 13.02.1995, пiсля презентацii 10.02.1995 мосi "Прародины ариев" у Республiканському Будинку вчених, той же Тернопiльський НДI подав судовий позив на моiх видавникiв за якусь заборгованiсть i конфiскував частину тиражу монографii. Проте видавництво спромоглось вивезти бiльшу частину "Прародины ариев" до Москви. Може саме завдяки тому, що тамтешнi "Книжное обозрение" (11.04.1995), а згодом також "Огонёк" (1995, №45) визначили монографiю як "интеллектуальный бестселлер", книгу було звiльнено з-пiд арешту i СИНТО виправдано... Чи випадково саме 14.02.1995, тобто вiдразу ж пiсля вищевказаноi конфiскацii та iн., в IА НАНУ було розклеяно цитати з вищезгаданих сторiнок 610-612 "Прародины ариев", а слiдом за цима листовками - того ж дня - первiсний вiддiл на чолi з Отрощенком та Залiзняком i Рассамакiним (призначеними було рецензентами, якi потiм вiдмовились читати монографiю) вивiсив об'яву про розгляд питання щодо доцiльностi обговорення монографii Шилова?

Особливо слiд врахувати те, що не тiльки трипiльсько-араттська, але й арiйська проблематика опинилась в той же час у зонi просврейських спекулювань. Так, доктор наук, спiвробiтник Президii НАН Украiни Ю.М.Канигiн опублiкував роман-ессею "Путь ариев" (К., 1995) з такими, наприклад, пасажами: "...Аратта, один из центров подлунного мира. Потом по праву стала Русью Киевской [...] В Библии говорится, что Моисей, видя бесправие и горе своего народа, вступился за него и поднял его на восстание. Восстание подавили, и евреев выгнали из Египта. Начался их исход в землю обетованную. Но на самом деле было всё не совсем так [...] революция была "сверху", при закулисной режиссуре агентов из арийской Аратты [...] Всемирно-историческая миссия евреев: создать, вырастить духовный "геном" и затем ввести его в тело яфетической расы, т.е. оплодотворить яфетические (ариезированные) народы... А затем на землях Украины произойдёт и этническое соединение." Невздовзi пiсля цього -- вже не при скритнiй, а при явнiй допомозi екс-президента краiни Леонiда Кравчука вийшла книга того ж Канигiна в спiвавторствi зi З.Ю.Ткачуком "Украiнська мрiя" (К., 1996), представлена як "полiтологiчне дослiдження вiдомих украiнських авторiв-полiтологiв, спрямоване на роз'яснення деяких аспектiв сучасноi ситуацii в Украiнi". Роз'яснюсться там i таке (стор. 9,14-17): "У глибинах душi украiнцiв -- велика арiйська iдея. [...] Арii пiшли вiд Каiна близько одного мiльйона рокiв тому, коли Бог прогнав його з-пред очей своiх за вбивство брата Авеля. [...] Слов'янський суперетнос - це сьома (наймолодша, не закiнчила свого становлення) пiдраса п'ятоi корiноi (пiсляпотопноi) раси людства. Вона - плiд бiблiйних Тираса i народу Тувалкаiна, що прийшов з допотопного свiту."

Я став одним з дуже небагаттьох, хто публiчно виступив проти цiсi наукоподiбноi галiматтi залiзнякiв та канигiних. При цьому моя публiкацiя "Ведичноi спадщини Вкраiни" (Вечiрнiй Киiв, 03-04.1996) була представлена моiми опонентами по дискусii так ("Археологiя" 2-1996, стор.103): "...Ю.О.Шилова тiшить ситуацiя перманентного скандалу довколо його особи i лiтератор свiдомо провокус новi й новi конфлiкти, не гребуючи навiть фальсифiкацiями. Брутальними випадами проти IА НАН Украiни ряснiс останнiй газетний хiд "народного академiка"." Так що не подумайте, дорогi читачi "Украiнськоi мрii" чи "Нарисiв стародавньоi iсторii Украiни", що засередження фальсифiкацiй та провокацiй проти культури й честi iндосвропейцiв i слов'ян сконцентровано там: "Археологiя" IА НАНУ в особах Отрощенка, Залiзняка, Вiдейка, Рассамакiна й iн. нав'язус вам образ iншого ворога -- Шилова. I робить це не абияк -- а, м'яко кажучи, вельми грунтовно. Як от:

У зазначеному випуску "Археологii" бiльш як 2-мiсячнi митарства Шилова мiж засiданнями вiддiлу первiсноi археологii IА НАНУ вiд 07.02 до 18.04.1995 (де була прийнята до обговорення й, нарештi, "обговорилась" моя монографiя) представленi лише протоколом №7 останього з цих двох засiдань. Немас жодного натяку на окресленi вище подii 10-14.02, на мою офiцiйну заяву вченiй радi IА НАНУ 14.02.1995 (див. нижче); замовчано також про презентацii "Прародины ариев" у Полтавi, Кисвi, Переяславi, Фастовi, Воронiжi, Москвi, Тирасполi, Кишиневi археологам та iн., про вiдгуки в науковiй перiодицi. Для того й була випущена мною збiрка "Ноmо sоvеtiсus" (К., 1995), щоб все це залишилось в iсторiографii; Отрощенко ж вiд iменi редколегii "Археологii" (К., 1996, №2) намагасться виставити видання вказаноi книги як "рiшучий крок з науки лiтератора Шилова", якому "незнайомi такi елементарнi людськi чесноти, як, наприклад, поряднiсть". Щодо останньоi: нащадки матимуть можливiсть судити про неi з умiщених до "Ноmо sоvеtiсus" не тiльки протоколiв, але й нарисiв тощо... Дiловий же бiк редакцiйного вступу до публiкацii протоколу №7 можна звести до таких пунктiв:

1)"Ю.О.Шилов стверджус, що керiвництво вiддiлу вiдмовило йому у видачi протоколу." 2)"Але це, м'яко кажучи, неправда. Обговорюваний i не прохав у вiддiлу копiю протоколу №7, бо у нього вже був приготований власний "протокол", який вiн i подав до пiдпису В.В.Отрощенку та Н.С.Котовiй." 3)"Природньо, що у такому нахабному домаганнi йому було вiдмовлено. Та це лiтератора не зупинило i вiн друкус фальшивий протокол з грубими перекрученнями [...] " 4)"Виникас логiчне запитання: якщо людина здатна сфальсифiкувати протокол засiдання, то чи можна довiряти польовим щоденникам та кресленикам цiсi особи? Пiдстави для недовiри були висловленi у тривалiй дискусii з приводу наукового доробку Ю.О.Шилова ("Археологiя", 1992, №4; "Археологiя", 1995, №2). Матерiали обговорення книги "Прародина ариев" ширять коло таких пiдстав."

Вище вже розглянено якiсть i хитрощi отих "дискусiйних висловлювань недовiри"; розглянемо тепер ще й зразки з "Археологii", 1996, №2:

1)Де це я "стверджую, що керiвництво вiддiлу вiдмовило" менi у видачi протоколу? Навпаки, на стор.211 "Ноmо sоvеtiсus" наводжу "Витяг з протоколу №7", який за власноручними пiдписами видали менi одразу ж пiсля засiдання 18.04.1995 Отрощенко й Котова. Але про цей "Витяг" в "Археологii" 2-1996 -- анi слова! Чому? 2)Тому що такi витяги не вiдповiдають вимогам ВАКу про документацiю до захисту дисертацiй. Треба копiю детального протоколу -- а от у нiй-то керiвництво вiддiлу первiсноi археологii IА НАНУ менi якраз i вiдмовило, навiдрiз. Тодi, пiсля марного звертання до дирекцii Iнституту, я сам склав таку копiю - користуючись при цьому другим примiрником власного виступу та нотатками (власними й зробленими кореспондентом "Вечiрнього Кисва", який був на тому ж засiданнi) про виступи моiх "опонентiв". Оцю-то копiю я й запропанував пiдписати В.В.Отрощенковi. 3)А вiн, природньо, вiдмовився. При цьому "нахабного домогання" з мого боку аж нiяк не було -- бо добре вже знав, з чим зiткнувся та з ким маю справу. Отож я просто попередив в.о. заввiддiлом про свiй намiр опублiкувати матер'яли "обговорення" свосi монографii. Що й здiйснив у книзi "Ноmо sоvеtiсus" (К., 1995) -- презентацiя якоi, до речi, теж пройшла в Республiканському Будинку вчених; загодя попередженi мною про це колеги могли б прийти й прийняти участь у обговоренi та прилюдно затаврувати автора "за образу людськоi гiдностi"... але ж нiхто з них не прийшов. Тепер вiдносно "грубих перекручень" у моiй та вiддiлськiй ("Ноmо sоvеtiсus" та "Археологiя" 2-1996) публiкацiях отих матер'ялiв. Оскiльки стенограма не велась i навiть читаючи свiй заздалегiдь написаний виступ я мiг замiняти окремi слова, то за абсолютну точнiсть чи хиби вказаних публiкацiй ручатись не можна. Але можна -- за точнiсть змiсту та сутi. Як от:

За "Археологiсю" (с.113): "запитання Т.Г.Мовшi: "Юрiю Олексiйовичу, дозвольте Вас запитати. Скажiть будь ласка, де Ви справжнiй? Вашi виступи по украiнському радiо та телебаченню, у Спiлцi письменникiв Украiни мають один певний напрямок, а в Москвi, як i у "Прародине ариев" - зовсiм протилежний." * Ю.О. Шилов суттсво вiдредагував запитання Т.Г.Мовшi: "Вы когда настоящий: когда выступаете по радио и телевидению или когда писали свою монографию?" ("Ноmо sоvеtiсus", стор.215). Так не хочеться визнавати свою двуликiсть."... Припускаю, що неточно навiв слова Т.Г.Мовшi - але "суттсве редагування" проведено тут не мною. Тамара Григорiвна нiколи не була на моiх виступах у СПУ та в Москвi; одне з двух: неправду каже тут або вона, або ж вiд ii iменi -- вiддiл на чолi з Отрощенком.

Незважаючи на те, що опублiковано один i той же текст мого виступу - зроблений у двох примiрниках,-- розбiжностi в публiкацiях мiсцями дуже суттсвi. Так, за "Ноmо sоvеtiсus" (стор. 215 i 217-218) я починаю, а потiм закiнчую свiй виступ такими словами: "Ну, если вопрос регламента, то за положенные мне 15 минут я успею прочесть свой заранее заготовленный текст, первый экземпляр которого передаю для протокола. [...] Окончу тем, с чего начал на Ученом совете 14 февраля 1995 г. Такие явления, как "Прародина ариев" нельзя умолчать, -- тем более, что тираж книги уже разошелся и подкреплён своими научно-художественнымим версиями: "Космическими тайнами курганов" и "Вратами Бессмертия". Подобные явления несут или славу или позор соприкасающимся с ними людям, учреждениям, странам. Очень жаль, что Отдел ступил на стезю позора, выступая при этом диспетчером Института, Академии, Украины... Если позволите, я отвечу на замечания каждого из выступавших?"... А от як вiдредаговано тi ж слова в "Архeологii" (стор. 113 115-116): "В таком случае я не буду отвечать на конкретные замечания из-за лимита времени и сосредоточусь на главном. [...] Окончу тем, с чего начал. Такие вещи, как "Прародина ариев" рождаются временем, и не "творческими коллективами", а провидцами (из вышеуказанных интеллектуалов). "Прародину ариев" замолчать уже невозможно - хотя бы потому, что широко разошлись не только эта книга, но и её научно-популярные и художественно-документальные версии: книги "Космические тайны курганов" и "Брама Безсмертя". Такие вещи несут в себе или славу, или позор - людям, учреждениям, странам. Жаль, что ведущие специалисты Отдела ступили на путь позора, затеяв вокруг "Прародины ариев" нечестные, трусливо-своекорыстные игры; жаль, что такой вот Отдел является диспетчером в избрании пути Институтом и НАНУ..." Як бачимо, наводячи для переконнання в правдивостi свосi публкацii навiть моi уснi доповнення до передрукованого в "Ноmо sоvеtiсus" тексту мого виступу з листа, керований B.В. Отрощенком вiддiл подбав про замовчення: мосi офiцiйноi заяви на вченiй радi IА НАНУ 14.02.1995, мосi готовнiстi вiдповiсти на "критичнi зауваження опонентiв" та iхнього небажання вислухати тi вiдповiдi, дечого iн.

Подiбним чином в "Археологii" 2-1996 вiдредаговано й iншi суттсвi мiсця. Найдошкульнiше з цих "редагувань" таке:

За "Ноmо sоvеtiсus" (стор. 216): "Ну, таким шельмованием доводят людей до могилы! Вас что, гибель Н.А.Чмыхова ничему не научила? И вы не обратили внимание на то, почему наиболее яркие учёные именно вашего Отдела - В.Н.Даниленко, Н.Н.Чередниченко, Н.М. Шмаглий - умерли от инсультов-инфарктов? А гибель Н.И.Шиловой? (см. "Падучую звезду" в моей книге "Врата бессмертия")..." "Археологiя" ж (стор. 114) публiкус таке: "Ну, подобным шельмованием, как вы - Рассамакин, Клочко, Ткачук, Фиалко, Бурдо, Отрощенко и иже с вами - должны помнить, доводят людей до гибели. Вас что, смерти Н.И.Шиловой* и Н.А.Чмыхова (см. мои публикации в ж. "Русская мысль" за 1993 г.; "Падучая звезда" в кн. "Брама Безсмертя", 1994 г.; "Прародина ариев", с.612) действительно-таки ничему не научили? И вы действительно не задумывались над первопричинами инсультно-инфарктных смертей ярчайших представителей именно вашего Отдела -- В.Н.Даниленко, Н.М.Шмаглия, Н.Н.Чередниченко?... [...] *У виступi було сказано "Шилова"."... Для чого Отрощенковi й iже з ним знадобились оцi манiпулювання iм'ям мосi мами? Напевно ж для того, щоб пiдвести пiд iнсульт-iнфаркт i мене - слiдом за попереднiми дослiдниками аратто-арiйськоi тематики: Даниленком, Шмаглiсм, Чмиховим, Чередниченком. Iншi приклади дiйсно-таки вбивчих "критики" й "редагування" читачи побачать при спiвставленi опублiкованого на стор. 215-217 "Ноmо sоvеtiсus" та стор. 110,113-115 "Археологii" 2-1996.

Пункт 4) з указаних вище безперечно спрямовано на знищення, принаймнi наукове, останнього з плеяди чесних дослiдникiв аратто-арiйськоi спадщини - Шилова. Бо у розвиток вещенаведених слiв зi стор. 103 про недовiру до польовоi документацii "цiсi особи", на стор. 116 й далi опублiковано "дискусiйну" статтю Ю.В.Болтрика "Про "вiдповiдальнi здобутки" i здоровий глузд" - присвячену спiвставленню моiх документацii та публкацiй скiфського святилища з кургану Циганча... Залишу тягар аналiзу цiсi ситуацii для допитливих читачiв та майбутнiх беззастережливих дослiдникiв. Зазначу лише, що вона "типова для дiяльностi" не Шилова, а його "опонентiв". От i Болтрик, однодумець Отрощенка й подiбних до нього, будус свою "критику" всупереч правилу елементарнoi порядностi: перевiр спочатку, раптом ти чогось у автора не зрозумiв? Болтрик мiг би звернутись за поясненнями до мене -- нашi робочi кiмнати в IА НАНУ розташовано поруч,-- але ж нишком пiшов шляхом перекручування фактiв унiкальноi пам'ятки. Вирiшив обдурити отим перекручуванням автора та читачiв пiдручника "Археологiчнi дослiдження курганiв"; для "нищення шиловщини" не пожалiв нi iстини, aнi власного iменi...

В якому ж напрямку пiшла дискусiя з приводу нового етапу археологiчного освосння курганiв? Перш за все необхiдно зазначити, що крiм колег-археологiв дискусiя захопила також етнографiв, мовознавцiв, фiлософiв та iн. При цьому опублiкованi науковi вiдгуки О.М. Трубачова, В.Г. Балушка, П.В. Туласва, В. Понамарьова - позитивнi. Негативнi -- розгляненi вище - засереджено виключно в "Археологii" мого рiдного IА НАНУ. Та й тут (2-1996, стор. 104-105, 107) наведено висловловлювання В.М. Клюшинцева й А.Л. Нечитайло про те, що "Прародина ариев" заслуговус позитивноi оцiнки й може бути рекомендована до захисту автором ступiнню доктора iсторичних наук. Висновок Нечитайло не зовсiм вiльний вiд тиску "колективноi думки" керованого B.B.Отрощенком вiддiлу, але все ж таки досить чесний i притому офiцiйний: Анету Леонiдiвну на вiддiлському засiданнi 07.02.1995 було призначено одним з трьох рецензентiв мосi монографii - й вона, на вiдмiну вiд Ю.Я. Рассамакiна та Л.Л. Залiзняка, не вiдмовилась ii проаналiзувати. Негативна оцiнка "Прародины ариев" Отрощенком, Рассамакiним, Залiзняком та iхнiми однодумцями побудована на 1) вiдмовi рецензувати, а то й читати монографiю; 2) визначенi ii як не науковоi, а науково-популярноi книги; 3) спекуляцями на мосму поясненi причин втрати стор.610 та iн. Присутнiй на "обговоренi" 18.04.1995 кореспондент В.Сердюк вiрно вказав у своiй газетнiй публiкацii (див. стор.211-219-226 "Ноmо sоvеtiсus") на такi очевиднi моменти, як: 1) не можна оцiнювати роботу, не вивчивши ii; 2) називаючи "Прародину ариев" монографiсю, В.Отрощенко та iншi не мають права визначати ii ж нeнауковою - бо ненаукових, тобто науково-популярних чи то художньо-публiцистичних монографiй не бувас; 3) сторiнки 610-612 мають не "антиукраiнську спрямованiсть" - вони спрямованi "лише проти ура-патриотiв, мiзернi внески яких значно вiдстають вiд iх слiв про любов до неньки-Вкраiни." Цi та iншi зауваження були врахованi моiми опонентами при редагуваннi протоколу №7 вiддiлського засiдання 18.04.1995 для публiкацii в "Археологii" 2-1996 (див. стор. 105-113-116).

Необхiдно зазначити й те, що заданий моiми (а також М. О. Чмихова та П. Л. Корнiснко) "Археологiчними дослiдженнями курганiв", "Новим етапом археологiчного освосння курганiв", "Актуальнейшими задачами исторической науки", "Прародиной ариев" та iн. рiвень дискусii опонентами не перевищено. Iх дискусiйнi публiкацii мають негативну спрямованiсть: начебто до благородноi мети "викриття й скасування антинауковоi шиловщини", а об'сктивно - до пониження рiвня й навiть зняття теми дискусii, замiну ii спекуляцiями нацiоналiзмом поганоi якостi. Етичнi негаразди при цьому вочевидь показують те, що Отрощенко й iншi розумiють, що вони чинять зло. З подiбного розумiння, об'сктивно обмеженого iнтелектом та iдеологiсю його носiiв, здавна iснус для них два головних вихода - нарощування брехнi та знищення ii викривачiв; саме вiдповiднi прийоми й проступають у розглянених публiкацiях моiх "опонентiв". У своiх хитруваннях з обговоренням "Прародины ариев" вони перейшли межу добра й зла, як перейшли iхнi старшi наставники при "обговореннях" праць В.М. Даниленка, М.О. Чмихова й iн. Я ще не знищений, а якщо таке й станеться -- то встиг вже опублiкувати отрощенкiвську iже з нею методу "некримiнального вбивства" iнтелектуальноi елiти та "дискусiйного нищення" доленосних для суспiльства досягнень. Чи винна iнтелектуальна сiрома, що нищить елiтарних колег? З огляду на природнi - не людськi, а вовчi - закони, так нi ж: вона доступними методами вiдстоюc свос iснування. Злочин полягас в тому, що отi сiромахи нав'язують суспiльно вагомим справам куцi свoi еталони, нищачи при цьому еталони високi - здатнi запобiгaти розбратам, смертям. Серед вовкiв найхижiший - найкращий; серед людей найкращий - Спаситель. I злочинець-вовкулак той, хто заважас Спасителям людства... Знаю, посмiються над цими словами отрощенки, як посмiялись вже над загибеллю Н.I. Шиловоi, С.М. Опришка, iнших; хто посмiсться, а хто i "благородно образиться". Щоб було не так смiшно й образливо - нехай спочатку створять щось гiдне спiвставленню чи протиставленню "Космогонии первобытного общества" (Киiв 1965, Фастiв 1997) В.М. Даниленка, "Истокам язычества Руси" (К., 1990) М.О. Чмихова, "Прародине ариев" (К., 1995) та "Праистории Руси" (К.-М., 1997) або "Гандхарве - арийскому Спасителю" (К., 1996; М., 1997) Ю.О. Шилова, -- оттодi й поговоримо на рiвних, по-людськи.

Загальновiдомо, що iдейний ворог Спасительству -- це сiонiзм. Друга найхарактернiша риса останнього - установка на шельмування й знищення гоiв (усiх, крiм вiрних iудаiзму свреiв). Чи образяться на мене Вiдейко та Залiзняк з команди Отрощенкa, чи посмiються, чи спробують притягти до суду або й знищити - але вони вже документально, в своiх публiкацiях засвiдчили свос тяжiння до сiонiзму. Вище я це показав, i маю право публiчно визначити оте iхнс iдеологiчне тяжiння -- будучи вже обiзваний ними (в "Археологii" 2-1995 та 2-1996) фальсифiкатором iсторii ""обраного богом народу"", "колишнiм украiнським нацiоналiстом", "фаховим "бандерiвцем"", спекулянтом "на арiйськiй проблемi", який "дав у Москвi велике iнтерв'ю для профашистського журналу" тощо. Не обзиваю вас, колеги, -- але вказати на ваше просiонське кредо повинен. Аби допомогти необiзнаному з дебатами загаловi розiбратись у хитросплетiннях ваших же публiкацiй. А то ще й дiйсно переконасте когось у своiх наукових та патрiотичних чеснотах... Обнародував те, що мав обнародувати як глава дискусii про новий етап археологiчного освосння курганiв енеолiту - бронзи Пiвденно-Схiдноi Свропи; сказав те, до чого примусили дискусiйнi публiкацii в "Археологii". Хто може краще вiд мене - хай зробить!

Література

1 Кифiшин А.Г. Шумерськi та протошумерськi написи Кам'яноi Могили; Жерцi Чатал-Гуюка на Кам'янiй Могилi // Украiнський Свiт. - К., 1995. -- №1--3. - С. 8-10; 1996. -- №4-6. - С. 6-7.

2 Балушок В. Праця про стародавнс населення територii Украiни // Народна творчiсть та етнографiя. -- К., 1995, №4-6. -- с. 85-86; Понамарьов В. Славлення Агнi // Генеза. Фiлософiя, iсторiя, полiтологiя. --К., 1995, 1(3).--. С. 182; Тулаев П.В. Исход к истокам // Наследие предков. -- М., 1995, №1. -- С. 45; Трубачев О.Н. К прародине ариев // Вопросы языкознания. -- М., 1996, №3.-- С. 3-12.