МИСТЕЦЬКА ГАЛЕРЕЯ
АВАНГАРДУ І ТРАДИЦІЇ
GALL'ART

Роман Гуцуляк,
Юлія Стріленко
(Київ, Україна)

Науково-реставраційні дослідження залишків мурувань Успенського собору в с. Крилос Галицького р-ну
(Держаний науково-технологічний центр консервації та реставрації пам'яток (ДНТЦ “Конрест”), м. Київ, вул. Кривоноса 2-а, кор.3)

У вересні-жовтні 2001 року на замовлення заповідника “Стародавній Галич” Держаним науково-технологічним центром консервації та реставрації пам'яток (ДНТЦ “Конрест”) виконано обстеження залишків мурувань Успенського собору в с.Крилос Галицького району Івано-Франківської обл.

Метою обстеження було- визначення стану мурувань, якісного та кількісного складу розчинів для розробки технологічних рекомендацій щодо виконання консерваційних робіт

Згідно літературних даних Успенський собор був збудований всередині XII ст. До наших днів собор дійшов в зруйнованому вигляді. Дата руйнування невідома. Однак в XVI-XVIIст. на його фундаментах в південно-західному куті збудована каплиця, а поряд, з західної сторони, -Успенська церква. В будівництві каплиці і церкви використано мурувальний камінь і блоки Успенського собору.

Науково-реставраційні дослідження проводились разом з львівськими археологами і архітекторами - М.Бевзом, Ю.Лукомським, В.Бевзом та В.Петриком.

Натурним обстеженням стану відкритих ділянок було встановлено:

  • Зруйнований собор являє собою залишки стін цоколя та фундаментів, що вціліли, (див. фото 1,2) , блоки стародавньої кладки ХII ст. та протрасовані сучасною кладкою на глибину 1,5-2 м, стрічки стін, що не збереглися. Фрагментарно збереглась підлога собору.
  • Собор знаходиться на південному схилі вершини пагорба і його залишки залягають на 1-1,5 м нижче денної поверхні землі.
  • Фундаменти собору муровані з тесаних блоків алебастру. Місцями зустрічаються блоки крейдяного вапняку, які практично повністю деструктовані внаслідок розтріскування. Алебастрові блоки покладені на гіпсово-карбонатних розчинах, які відрізняються між собою по міцності та степенем збереження. Вставки крейдяних блоків покладено на вапняно-піщаному розчині з домішкою глини.
  • На північних кутах каплиці видно забутовку стін фундаментів вапняним розчином з гравієм.
  • Цоколь церкви мурований з тесаних шліфованих блоків каменю - алебастру. Алебастрові блоки покладені на міцному гіпсово-карбонатному розчині. Зустрічаються вставки вапнякових блоків - на вапняно-піщаному розчині. Лицьова сторона каменю дещо вивітрена, місцями спостерігається поверхнева деструкція та каверни, а подекуди і сильна деструкція. В місцях постійного затікання на алебастрових блоках спостерігаються промоїни.
  • Мурування каплиці виконані з блоків вапняку на вапняно-піщаному розчині. Місцями зустрічаються алебастрові блоки. Весь будівельний камінь вторинного використання. На північній стіні є місця сильної деструкції вапняку. Недавні ремонт і реставрація каплиці виконані розчинами на цементній основі, що приведе в подальшому до руйнування каменю.
  • На поверхні кам'яного мурування собору є місця цементних накривок і доповнень. Все це сприяє руйнуванню каменя.
  • В муруваннях цоколя і фундаментів наявні тріщини з розкриттям до кількох сантиметрів, що спричиняє попадання води всередину мурувань і його розморожуванню.
  • Крейдяні блоки і забутовка фундаментів не витримують багаторічних циклів розморожування і перетворюються в рихлий конгломерат.
  • Значна частина мурувань розконсервована, а частина (біля 25%) залита бетоном, що є додатковим і дуже сильним джерелом руйнування решти мурувань.
  • Сучасне трасування стін собору виконано з вапнякових блоків. Шви між блоками в багатьох місцях розморозились, а на західній стіні спостерігається провал мурування. Поверхня блоків північної та східної стіни порослі мохом, що вказує на їх постійне замокання.
  • Вздовж південної та західної стін ідуть незакриті рови, дно яких прогнуте до середини і тим самим вони збирають поверхневі води біля цих стін.
  • Система водовідводу на пам’ятці не організована, на території розкопу багато ям, канав та заглиблень - все це спричинило сильне замокання цоколя і фундаментів собору та стін каплиці.
  • Цементні сходи в каплицю та кам'яне мурування під ними знаходяться в незадовільному стані. Від постійного замокання камінь має поверхневу, а місцями і глибоку деструкцію. Шви розгерметизовані, на поверхні виступають висоли.

Дослідження вологісного стану мурувань показали, що стіни цоколя мають підвищену вологість - до 10-15% на всю висоту, однак вологість нижньої частини вища ніж верхньої, що є наслідком капілярного підсмоктування води з верхніх шарів грунту і змочуванням стін потоками атмосферних опадів, що стікають згори. Підвищеній вологості стін сприяють цементні ремонтні затирки. Як наслідок цього спостерігається біопораження цокольної частини стін.

Стіни північної та східної частини мають вологість 12-15%, вищу ніж в середньому, так як схил має загальний ухил в їх сторону.

Атмосферні опади збираються з досить значної території та потрапляють всередину руїн і накопичуються в шарах кладки та засипки, оскільки дренажна система відсутня

Таким чином вологісний стан кладки цоколя та фундаментів - незадовільний. В ході науково-реставраційних досліджень виконано хіміко-петрографічний аналіз складу стародавніх будівельних розчинів Успенського собору. Місця відбору зразків позначені у табл.1. і на схемі (див. мал.)

`
Таблиця 1. Місця відбору зразків
№ п/п № шліфа № лабор. Місце відбору зразків
1 8576 428 (г) Розчин фундаменту муру східної стіни
2 8577 429 (г) Розчин муру південної апсиди
3 8601 439 (в) Східна стіна каплиці, фундамент, розчин
4 8602 446 (в) Північна стіна під каплицею, розчин
5 8603 447 (г) Південна стіна, фундамент, розчин між алебастровими плитами
6 8622 (І-Б УС) 480 (г) Південна стіна, мурувальний розчин з цоколю
7 8623 (ІІ-А УС) 493 (в) Мур 31, мурувальний розчин
8 8624 (ІІ-Б ) 492 (в) Дренажний канал, мурувальний розчин
9 8625 482 (г) Південна стіна, розчин кладки
10 8626 (І-Б’ УС) 488 (г) Мур 26, пілястра
11 8627 481 Південна стіна. Камінь - вапняк)
12 8628 485 (в) Алебастровий блок, розчин наземної кладки
13 8629 483 (в) Розчин наземної кладки
14 487 (г) Південна стіна, розчин
15 491 (г) І-Б’’, мур 10
16 492 (в) Розчин з дренажного каналу
17 440 (в) Північно-східний кут каплиці, розчин з фундаменту
18 441 (в) Північно-східний кут каплиці, розчин
19 8650 (І-А) 498 (г) Розчин з квадрату 19
20 8656 506 (в) Північно-західний кут каплиці, розчин з поверхні вапняного блоку стіни ХІІ ст., №20
21 8658 508 (г) Розчин І-А з муру 13
22 8663 511 (в) Фундамент південної стіни під південно- східним кутом каплиці між алебастровим і крейдяним блоками

Характеристика розчинів

За природою в'яжучого відібрані будівельні розчини розподіляються таким чином: 8576, 8577, 8603 (І-Б УС),8622, 8625, 8626 (І-Б’), 8650, 8658 - І група (гіпсові розчини); 8601, 8602, 8623, 8624, 8628, 8629, 8656, 8663 - ІІ група (вапняні розчини).

І група - гіпсові розчини.

Візуально зразки розчинів світло-сірого кольору з невеликою кількістю заповнювача. Спостерігаються включення тонкодисперсної речовини бурого кольору та деревного вугілля.
Склад гіпсово-піщаний ( фактично гіпсово-карбонатно-кварцовий ). Структура розчинів вельми однорідна, міцність значна, у воді розчини не розкисають. Все це надає можливість припустити наявність у в’яжучому цих розчинів домішки клею. Також був знайдений подібний розчин, який відрізняється від вище згаданих лише міцністю (шліф №8650, зразок №498).
У шліфі в’яжуче - гіпсове з невеликою домішкою вапна. На тлі тонковолокнистого гіпсового в’яжучого зустрічаються ділянки крупноволокнистого гіпсу з розміром кристалів до 1,5 мм, які можливо є наслідком “недовару” в’яжучого. Острівці вапняної складової в’яжучого представлені субмікрокристалічним карбонатом кальцію з яскравим інтерференційним забарвленням і складають не більш як 2-3% площі шліфа.
Заповнювач - пісок карбонатно-кварцового складу. Пісок являє собою продукт подрібнення піщаного вапняку (міцної гірської породи), в якому округлі та кутасті зерна кварцу, польового шпату зцементовані кристалічним ( іноді мармуризованим ) карбонатом кальцію.
Таким чином, заповнювач у шліфі має вигляд більш-менш рівномірно розподілених у полі в’яжучого зерен кварцу, польового шпату, кристалів карбонату кальцію розміром від 0,1 до 1,00 мм кількістю до 10-30% площі шліфа.
Зустрічаються включення деревного вугілля, пісково-карбонатного аргіліту з тонкозернистою структурою та поодинокі уламки алебастру ( розміром до 2 см ). За кількістю заповнювача та співвідношенням кварцової та карбонатно-алебастрової складових заповнювача розчини можна поділити на дві підгрупи.

Підгрупа І-а.

До цієї підгрупи входять зразки 8576, 8577, 8658, 8650, де кількість заповнювача становить 25-30% площі шліфа і на кварцову складову припадає 15-20% від загальної кількості заповнювача .

Підгрупа І-б.

До цієї підгрупи входять зразки 8603,8622, 8625, 8626, де кількість заповнювача становить 10-15 % площі шліфа і на кварцову складову припадає 5-10% від загальної кількості заповнювача.

ІІ група - вапняні розчини.

Візуально зразки розчинів білого кольору з легким кремуватим відтінком.
Склад вапняно-піщаний (вапняно-кварцовий). Структура розчинів доволі однорідна, але зустрічаються включення тонкодисперсної речовини білого кольору, міцність незначна.
У шліфі в’яжуче представлене субмікрокристалічним карбонатом кальцію з яскравим інтерференційним забарвленням. Деякі з зразків (8656,8663) мають доволі високу міцність, що дозволяє припустити наявність у в’яжучому домішки клею.
В’яжуче - вапняне.
Заповнювач представлений карбонатно-кварцовим піском, що складається з зерен кварцу, піщаника, глауконіту, уламків вапняку з різним ступенем кристалізації - від крейдяної структури до крупнокристалічних фрагментів розміром від 0,1 до 3 мм.
Зустрічаються одиничні включення деревного вугілля та пісково-карбонатного аргіліту, що являє собою місцеву осадову породу, котра може зустрічатися у розсипах пісків та складається з уламкових зерен кварцу, лусочок слюди (мусковіту), скріплених глинисто-карбонатним в’яжучим. Пісково-карбонатний аргіліт має коричневе забарвлення, відтінок котрого залежить від кількості глини.
Але за кількістю заповнювача ця група розчинів може бути поділена на 2 підгрупи.

Підгрупа ІІ-а.

До цієї підгрупи входять розчини 8628, 8629, 8656, 8663, де кількість заповнювача складає 50-70% площі шліфа.

Підгрупа ІІ-б

До цієї підгрупи входять розчини 8601, 8602, 8623, де кількість заповнювача складає 30-50% площі шліфа. До складу заповнювача також входять доволі великі ( до 2 см) уламки каменю, та зустрічаються включення деревного вугілля і жовтої глини.

Деякі уламки каменю мають гематитову сорочку, яка обумовлює руді відтінки зерен.

Будівельний розчин 8624 близький до розчинів підгрупи ІІ-а, але відрізняється від них невеликою домішкою глини у в’яжучому та наявністю в складі заповнювача відносно великої кількості зерен розміром 0,5- 1 см.

Результати стратиграфічного та мікрохімічного аналізів наведені у табл.2. та на схемі (див. мал.)

ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

На момент обстеження залишки стародавнього мурування були не розконсервовані.. В найбільшій мірі збереглася фундаменти собору XII ст. та каплиця XVI-XVIIст. Невеликими фрагментами збереглися нижні частини стін храму та стовпів, залишки підлоги і т.ін.
Загальний стан залишків стародавнього мурування аварійний. Оскільки майже вся поверхня збережених залишків знаходиться просто неба і не має належного консерваційного захисту, це призвело до значного псування поверхні мурування. Оголене мурування сильно вивітрилось: глибина поверхневої деструкції сягає 2-5 см. При цьому шви мурування розтріскались, мурувальний розчин частково втрачений. На багатьох ділянках маємо значні втрати мурувального матеріалу: каменю, розчину. Глибина втрат сягає 30-40 см.
Часто в залишках стародавнього мурування спостерігаються також тріщини. Деякі з них (наприклад, в південній стіні) мають ширину розкриття до 5 см.
Залишки мурувань сильно замокають. Окремі ділянки стін з підвищеною вологістю (замокання від атмосферних опадів, підсмоктування вологи із грунту) вражені біообростаннями, на кладці є висоли. В вапняних мурувальних розчинах і матеріалах знайдено солі сульфатів, які викликають сульфатну корозію вапняків і будівельних розчинів.
Як показали результати досліджень фундаменти собору збудовані з алебастрових блоків на гіпсово-карбонатному розчині та блоків крейдового вапняку. В фундаментах зустрічаються два типи гіпсових розчинів з різним вмістом наповнювача, та вмістом кварцу в ньому та ймовірно - вмістом клею. Цокольна частина змурована з алебастрових блоків та блоків вапняку органогенного походження. В цокольній частині зустрічається тільки міцний гіпсовий розчин з меншим вмістом наповнювача (І-б) і два типи вапняно-піщаних розчинів (з співвідношенням в'яжуче-наповювач = 2-1:1 (ІІ-б) і 1:2 (ІІ-а)). Оба цих розчини відрізняються від розчинів мурувань каплиці XVI-XVII ст. Ймовірно, що розчини підгрупи (ІІ-б) - це розчини забутовки. Наявність різних мурувальних розчинів та різних технологій мурування можуть свідчити про різні періоди в будівництві собору і зміну в підходах до його будівництва. Таким чином, доки були збудовані підмурки собору, техніка будівництва змінилась кілька разів, що очевидно було відображенням (наслідком) бурхливих політичних подій, а можливо і зміни влади в стольному Галичі.
В деяких місцях багаторічні цикли розмороження перетворили поверхневий шар стародавнього мурування на глибину промерзання в рихлий конгломерат. При цьому треба відмітити, гіпсові розчини ХII ст. Успенського собору є оригінальними і одними з найцікавіших, з наукової точки зору, серед пам'яток Київської Русі домонгольського періоду. До сьогодні не відомо аналогів цих розчинів на території України. Тому бажано провести більш глибоке їх вивчення і дослідження території їх можливого застосування.

ПРОПОЗИЦІЇ ПО ТЕХНОЛОГІЇ КОНСЕРВАЦІЇ

На основі проведених досліджень Центром розроблені рекомендації щодо виконання консерваційних робіт на пам'ятці, які передбачали:

  • забезпечення водозахисту фундаментів і цоколю стін;
  • впорядкування системи водовідводів з території собору;
  • розконсервацію залишків мурувань церкви
  • розчищення поверхні мурувань від забруднень, осипу, деструктованої маси;
  • видалення цементних штукатурок;
  • укріплення та бортування мурувальних швів розчином, який близький за складом до первісного
  • доповнення і укріплення мурування
  • структурне укріплення та доповнення поверхневого шару каменю
  • консервацію мурування та їх трасування
  • захист всіх відкритих поверхонь від дії зовнішніх факторів

Виконання комплексу консерваційно-реставраційних робіт включає ряд етапів:

I. Підготовчий
  • Планування навколишньої території біля плями собору для відводу атмосферних опадів. Облаштувати кільцевий (перехоплюючий) дренаж згідно спеціально розробленого проекту.
  • Навколо існуючих шурфів та шурфів, які будуть розроблятися, виконати обвалування для захисту від попадання атмосферних опадів всередину шурфа.
  • Розконсервація стародавньої кладки та підлоги на майданчику Успенського собору.
  • Виконати дезинфекцію всіх місць поражених лишайниками і грибами

II. Проведення робіт по консервації стародавнього мурування

При виборі консерваційних заходів потрібно додержуватись наступних критеріїв: на муруванні повинно бути виконано якнайменше доповнень для збереження їх автентичності та можливості подальшого вивчення спеціалістами і забезпечення показу.
Всі доповнення повинні виконуватись матеріалами близькими до автентичних, однак місця реставрації повинні легко ідентифікуватись.

  1. Розчищення відкритих поверхонь стародавнього мурування та підлоги
  2. Доповнення втрат в муруванні та бортування мурувальних швів
  3. Укріплення мурування
  4. Укріплення відкритої деструктованої поверхні каменю
  5. Захисна обробка гідрофобізуючим розчином.
    Всю поверхню кладки з каменю та підлоги необхідно обов'язково захистити від шкідливої дії зовнішніх факторів гідрофобними розчинами на основі кремнійорганічних сполук, які не закривають пор і дозволяють каменю дихати. Гідрофобізація поверхні значно знижує водопоглинання будівельного розчину і будівельного каменю і підвищує морозостійкість мурування.
  6. Облаштування зондажів:
    6.1. При влаштуванні зондажів необхідно передбачити захист від зовнішніх динамічних факторів та механічних пошкоджень (дашки, накриття тощо).
    6.2. Рекомендується збільшити винос даху та дашків карнизів
    6.3. Горизонтальні зондажі слід влаштовувати під навісами, спеціально влаштованими дашками тощо.
    6.4. При цьому необхідно вести періодичний контроль за станом та вологістю зондажів і при відхиленнях від норми оперативно приймати заходи по їх захисту.

III. Консервація стародавніх підмурків (ХII ст.) перед влаштуванням поясу трасування.

Поверхня мурування за станом на період реставраційних робіт неоднорідна. Підмурки складаються з муруваннь XII-XVII ст., які відрізняються між собою складом мурувального розчину та мурувальним каменем, станом збереження.

Консерваційні заходи мурувань передбачають:

  • Детальне обстеження з простукуванням поверхні мурування;
  • Укріплювальне просочення акрилатним розчином дуже руйнованих місць - осипу та матеріалу, який втратив свою несучу здатність;
  • Виконання перехідного поясу між стародавнім муруванням і верхнім поясом, вирівнювання поверхні вапняним розчином згідно п.2.
  • Влаштування глиняного замка - пошаровим засипанням і трамбуванням жирних глин
  • Засипання території розкопу між муруваннями глиною

Всі залізобетонні конструкції в розкопі слід ізолювати глиняними замками
Для захисту від дії зовнішніх факторів ці мурування слід гідрофобізувати

ВИСНОВКИ

Таким чином у кладці Успенського собору можна виділити:
  1. чотири види будівельних розчинів:

    a) 2 типи гіпсових розчинів:
    • гіпсово-піщані розчини з невеликою домішкою вапна, де кількість заповнювача складає 25-30% площі шліфа - І-а;
    • гіпсово-піщані розчини з невеликою домішкою вапна, де кількість заповнювача складає 10-15% площі шліфа - І-б;

    b) 2 типи вапняних розчинів:
    • вапняно-піщані розчини з додатком клею, насичені відносно дрібним заповнювачем - ІІ-а;
    • вапняно-піщані розчини з додатком клею, малонасичені крупним заповнювачем - ІІ-б;
    • вапняно-піщаний розчин 8624, що не має аналогів серед досліджених зразків;
    • три види вапняку - в муруваннях цоколя і крейдовий вапняк - в муруваннях фундаментів
    • алебастрові блоки різної степені поверхневої обробки зустрічаються в муруваннях цоколя і фундаментів.

      В ході виконання науково-технологічних обстежень встановлено стан збереження стародавніх мурувань, виявлено основні фактори, що зумовлюють їх руйнування. На основі одержаних результатів розроблена технологія консервації автентичних залишків.

      (Опубліковано в:
      Збереження та використання культурної спадщини України: Проблеми та перспективи: Матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції. Галич, 4-6 листопада 2004). - Галич: Національний заповідник "Давній Галич", 2004. - С. 128-140)


 

GALL'ART
Авторський проект Івана Пелипишака
та Олега Гуцуляка
2004
Rated by MyTOP hitua