ПРО ІКОНИ, РАФАЕЛЯ ТА НЕСПОВІДИМІ ШЛЯХИ МИСТЕЦТВА

Інтерес до середньовічної ікони, що несподівано спалахнув у останні десятиліття, багатьом здається примхою моди, капризом, позбавленимс грунтовної ідейної бази, - на взірець розкльошених брюк або спідниці "максі". Насправді обставини, що породили явище, видаються і серйознішими і глибшими.

"Нове мистецтво", що народилося за доби Ренесансу, було таким же запереченням художньої спадщини середніх віків, як "нова наука" - старої схоластики. Творчість середньовічних митців викликала обурення і презирство у послідовників Джотто й Фра-Анжеліко, що перевершили своїх вчителів на ниві подолання минувшини. Рафаель увів до вжитку термін "готичний", покликаний висловити всю повноту засудження художньої спадщини феодальної Європи і разом з тим - дивовижну самовпевненість і самозахоплення майстрів Відродження.

Середньовічному мистецтву закидали "мертвеність" та "нежиттєвість". Його вважали за примітивне і методично безпорадне. Майстрів готики звинувачували у незнанні таких елементарних речей, як анатомія і перпектива, світлотінь і закони колориту. Словом - те саме, що й у царині філософії: діалектика мусила покинути поле перед метафізикою. Поєднання зеленого й червоного викликало дрож, обернена перспектива - жах, а порушення пропорцій людського тіла заради композиції - пароксизми сміху.

Тим часом справа полягала зовсім не у незнанні чогось чи нерозумінні елементарних істин. Середньовічні художники не менше за Мікеланджело знали будову тіла і не гірше від Рембрандта - гру світла і тіні. Вони мали очі і вміли спостерігати навколишнє життя. Але їм було принципово чуже звичайне копіювання натури. Перед ними стояли важливіші і складніші задачі - досліджувати світ, пояснювати його глядачеві за допомогою своєї власної художньої мови. А головне - конструювати дійсність, її вдосконалювати.

В основі їхньої естетичної концепції лежала ідея, а не річ. Середньовічне мистецтво було довершено інформативним. Воно виробило власну знакову систему, добре зрозумілу сучаснику. Кожний сюжет, кожна композиція, кожна деталь мала своє сокровенне значення. Скажімо, образ Богородиці був містким втіленням багатьох абстрактних ідей і викликав асоціації з цілим рядом надзвичайно важливих понять та уявлень. Тут і думка про материнство, про нескінчену круговерть життя, і про материнську любов до дитини, і про самопожертву та офіру, і про готовність до страждань в ім'я великої мети, і трагедія втрати рідної людини, і усвідомлення її суспільної місії і т.д., і т.п.

Не було просто зображення Богоматері, було чимало його художньо-філософських інтерпретацій, присвячених тій або іншій ідеї. Була, наприклад, Богоматір-Оранта, Богоматір-Умілєніє, Богоматір-Одігітрія, Богоматір-Знаменіє та ін., і кожна з цих інтерпртацій дуже багато промовляла глядачеві, пробуджуючи в ньому цілий спектр думок. емоцій, переживань.

Ідеологя Ренесансу - гуманізм - в центр ваги поставила людину з її життєвими потребами і запитами. Мистецтво тої епохи залишило сферу загальних ідей (nomina) і проголосило своїм об'єктом речі навколишнього світу (realia). Це називалося реалізмом і вимагало перегяду усієї естетичної концепції. Замість того, щоби шукати способи образотворчого втілення абстракцій, майстри Відродження почали копіювати натуру, не дуже замислюючись над кінцевим сенсом цього заняття. Такий шлях логічно мусив завести штуку у безвихідь та безнадію. Але зрозуміли це надто ізно, лише в другій половині XVI століття. Англійські прерафаеліти та французькі імпресіоністи першими вдарили на сполох, далі перегляд творчого кредо здійснювався подібно до снігової людини.

Саме тоді проклюнулася спочатку навіть неусвідомлена тяга до середньовічного мистецтва, майже інстинктивне відчуття, що саме в ньому слід шукати те, чого так недоставало щойно народженому академізму. Але інерція і в наш час знаходить свій вияв, особливо - у так званому поп-арт, в доведеній до абсурду тенденції Ренесансу. Якщо головним завданням художньої творчост є "відтворення" дійсності, тобто максимально точне копіювання реалій ("подвоєння світу"), то чи не простіше в ролі художнього твору запропонувати безпосередню композицію цих реалій? Що краще послужить меті: малюнок ведмедя чи опудало справжнього звіра? Зображення консервної банки чи сама банка як така?

Рано чи пізно така думка мусила запасти в голову і послужити завершуючим акордом грандіозного художнього напрямку, який на воєму шляху мав і Боттічеллі, і Тіціана, і Крамського, і Лактіонова.

Середньовічні ідеологи в такому випадку говорили: nunc dimitis - "нині отпущаєши".

()